![Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/6/7/9/prazkij-cvintar-bez-ilyustracij-download.jpg)
Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
Проте їв він із задоволенням, і чи то через вино, чи то через справжню пристрасть, уже не знаю, політичну чи релігійну, та його очі захоплено сяяли.
— З усього цього вийде винятковий документ, — казав він. — Звідти просто-таки рине вся їхня відраза до народу й до віри. На цих сторінках клекоче ненависть, вона неначе переливається через вінця жбана, вщерть повного злобою… Багато хто зрозуміє, що ми вже дійшли до того, щоб прийняти остаточне рішення.
— Я вже чув такий вираз від Осман-бея, ви знаєте його?
— За чутками. Втім, поза всяким сумнівом, це поріддя необхідно винищити за будь-яку ціну.
— Здається, Рачковський зовсім не зважає на таку думку, він вважає, що євреї нам потрібні живими, аби завжди мати в їхній подобі гарного ворога.
— Дурниці! Доброго ворога завжди можна знайти. Ви не думайте, що через те, що я працюю на Рачковського, я поділяю всі його погляди. Він сам мене навчав, що, працюючи на сьогоднішнього начальника, треба вже готуватися до служби наступному. Рачковський не вічний. У Святій Русі чимало людей, які дотримуються радикальніших поглядів. Урядам західноєвропейських країн бракує рішучості прийняти остаточне рішення. А Росія переповнена енергією, навіженими сподіваннями, там завжди мріють про всесвітню революцію. Саме звідти слід чекати вирішального вчинку, а не від тих французів, що й далі ялозяться зі своїм égalité та fraternité, чи від хамлюг-німців, неспроможних на величні вчинки…
Я усвідомив це ще після розмови з Осман-беєм, під час нашої нічної прогулянки. Отримавши дідів лист, абат Баррюель побоявся піти далі у своїх звинуваченнях, злякавшись повселюдної різанини, та, ймовірно, мій дід прагнув саме того, на що натякали Осман-бей і Головінський. Може, дід прирік мене втілити його мрію. Святий Боже, на щастя, знищення цілого народу безпосередньо мене не торкається, але я свій внесок, хай і скромний, роблю.
Зрештою, справа ця була прибутковою. «Жиди б ніколи не заплатили мені за винищення всіх християн, — втішав я себе, — бо їх без ліку, та й якби мали таку можливість, самі про це подбали б. А євреїв, зрештою, зі світу звести цілком можливо».
Мені особисто не треба було перейматися їхнім винищенням, адже я здебільшого уникаю фізичного насилля, та, переживши часи Комуни, я, теоретично, в курсі, як це робиться. Набираєш бригаду добре натренованих людей, яким прищепили певну думку, й усіх, кого зустрінеш дорогою з карлючкуватим носом і кучерявим волоссям, — до стіни. Звісно, як казав той архієпископ, якому приписують різанину в Безьє, запрудженому альбігойцями: «Задля перестороги, повбиваємо їх усіх. А там Бог розпізнає своїх та чужих»[328].
Як написано в їхніх Протоколах, мета виправдовує засоби.
27. Перерваний щоденник
20 грудня 1898 року
Віддавши Головінському всі матеріали, що стосувалися Протоколів з кладовища, я почувався спустошеним. Я, як і колись в молодості, отримавши диплом, питав себе: «І що тепер?» Поза тим, вилікувавшись від роздвоєння особистості, тепер я не мав кому звірятися.
Я поклав край роботі всього життя, розпочатій колись на піддашші у Турині, з прочитаної книжки Дюма «Джузеппе Бальзамо». Пригадую діда, його погляд, звернений в нікуди, коли він викликав з пам'яті привид Мордехая. Завдячуючи й моєму творінню, всі Мордехаї світу відправляються на велично-жахливе вогнище. А що ж я? Відчуваю смуток, разом з відчуттям виконаного обов'язку: він усеосяжніший і невловиміший за той, який відчуваєш, пливучи пароплавом.
Я й надалі складаю «заповіти, написані власною рукою заповідальника» й продаю щотижня з десяток облаток, але Ебутерн більше мене не шукає, мабуть, вважаючи застарим, не кажучи вже про військових, де моє ім'я, мабуть, стерли з пам'яті навіть тим, хто ще його пам'ятав, якщо, звісно, такі ще лишились, оскільки паралізований Сандер лежить у якійсь лікарні, а Естергазі грає в бакара в якомусь розкішному лондонському борделі.
Справа не в тім, що я маю потребу у грошах, бо заощаджень у мене достатньо, просто мені нудно. Маю розлад шлунка й тепер навіть не можу втішитися смачненьким. Варю домашню юшку, а якщо йду попоїсти у ресторан, потім усю ніч не засну. Часом блюю. Ходжу за вітром частіше, ніж зазвичай.
Я й надалі навідуюся у «Libre Parole», але мене вже не захоплюють палкі антисемітські промови Дрюмо. А над подіями, що відбувалися на Празькому цвинтарі, вже працюють росіяни.
Справа Дрейфуса досі кипить на повільному вогні, наразі у газеті «La Croix», яка завжди жорстко підтримувала антидрейфусарів, чимало галасу наробило несподіване інтерв'ю одного католика-дрейфусара (які чудові були часи, коли «La Croix» з боями стояла на захисті Діани!). Вчора на перших шпальтах газет писали про бурхливі антисемітські виступи на площі Згоди. У «Caran d'Ache» надрукували подвійну карикатуру: на першій намальована велика родина, яка мирно обідає, й голова сім'ї попереджає, щоб про справу Дрейфуса — ані пари з вуст. А на другому малюнку зображена запекла бійка, а внизу підписано, що про справу Дрейфуса вони таки побалакали.
328
Маються на увазі події 22 липня 1209 року в місті Безьє, коли було вбито близько двадцяти тисяч людей, разом із дітьми та жінками. Поміж єретиків повбивали й чимало католиків. Папський легат Арно Амаурі, відповідаючи на питання солдата, мовляв, як відрізнятимемо одних від інших, дав саме таку відповідь.