![Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/6/7/9/prazkij-cvintar-bez-ilyustracij-download.jpg)
Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
Через цю справу французи розділилися, і судячи з того, що можна прочитати то тут, то там, решта світу також. Буде перегляд процесу? Наразі Дрейфус ще на Чортовому острові. От і гаразд, хай там і лишається.
Навідавшись до падре Берґамаскі, я побачив, що він постарів і втомився. Хоч так, хоч сяк, та якщо мені вже шістдесят вісім, то йому, мабуть, щонайменше вісімдесят п'ять.
— А я саме хотів тебе привітати, Симоніно, — мовив він. — Повертаюся до Італії, аби дожити віку в одній з наших обителей. Я занадто довго працював на славу Господа. А ти, мабуть, досі живеш у вихорі інтриг? А от мені вже штукарство огидне. Яким усе було ясним у часи твого діда: знаєш, що карбонарії осьтутечки, а не отам, завжди знаєш, хто тобі ворог. Я вже не той, що колись.
Він уже несповна розуму. Обнявши його по-братському, я пішов геть.
Учора проходив повз церкву Сен-Жульєн-ле-Повр. Просто під вхідними дверима сиділа потолоч, сліпий cul-de-jatte[329], голова котрого була вкрита жорстокими порізами, він через силу мугикав якусь пісеньку на пікколо[330], запхнувши її до однієї ніздрі, а іншою видаючи глухе свистіння й хапаючи ротом повітря, наче задихаючись. Не знаю чому, та мені стало лячно. Ніби життя — це погана річ.
Не можу нормально спати, вночі бачу жахіття, в яких мені являється розпатлана й бліда Діана.
Часто спозаранку я виходжу, щоб поспостерігати за тим, що роблять збирачі недопалків. Мене вони завжди зачаровують. Ранесенько-вранці помічаєш, як вони тиняються навколо, прив'язавши мотузкою до пояса смердючу торбинку й тримаючи у руках палицю із залізним наконечником, на який вони нашпигують недопалки, навіть якщо вони валяються під столом. Так кумедно спостерігати, як офіціанти з кав'ярень просто неба виганяють їх копняками, нерідко ще й поливаючи з сифона для содової.
Багацько з них ночували на набережній Сени, тож часом уранці можна побачити, як вони, сидячи на quais, вибирають з попелу ще вологий від слини недопалок чи перуть сорочки, просякнуті тютюновим соком, а поки ті висохнуть на сонці, продовжують свою справу. Найхоробріші збирають не лише недопалки від сигар, але й цигаркові недокурки, в яких відділити мокрий папір від тютюну — це ще бридкіше діло.
Пізніше вони роєм снують пляс Мобер та сусідніми вулицями, збуваючи свій крам, а щойно щось вторгують, ідуть до шинку випити якогось отруйного пійла.
Аби згаяти час, я спостерігаю за чужим життям. Справа в тім, що сам я живу, ніби пенсіонер чи ветеран.
Дивно, та я неначе сумую за євреями. Мені їх бракує. Замолоду я складав свій «Празький цвинтар», я б навіть сказав, надгробок за надгробком, і тепер почуваюся так, ніби Головінський украв його в мене. Грець його знає, як вони вчинять з ним там, у Москві. Може, навіть складуть з моїх протоколів сухий бюрократичний документ, не відтворивши його оригінального стилю. Ніхто не захоче його читати, я поклав життя на марні докази. А може, ідеї моїх рабинів (вони назавжди залишаться моїми) розлетяться світом і стануть частиною остаточного рішення.
Я десь читав, що на авеню Фландр, у глибині старого двору, розташоване кладовище португальських євреїв. З кінця шістнадцятого століття там звели готель такого собі Кано, який дозволив євреям, переважно німецьким, по п'ятдесят франків за дорослого й двадцять за дитину, ховати своїх родичів. Згодом готель перейшов до якогось живолупа Матара, який почав поряд з єврейськими похованнями закопувати рештки биків та коней, з яких лупив шкуру; євреї почали обурюватися, й португальці придбали землі неподалік для своїх поховань, а от євреї з Півночі знайшли у Монтруж іншу землю.
Цвинтар закрили на початку цього століття, втім, туди ще можна зайти. Із землі стирчать кілька поховальних каменів, на деяких написано на івриті, на інших написи французькою. На одному з них я зауважив кумедний напис, котрий завчив напам'ять: «Всевишній Бог прикликав мене до себе на двадцять третьому році мого життя. Краще так, ніж у рабстві. Тут спочиває блаженний Самуель Фердинандес Патто, що помер 28 числа місяця преріаля[331] Другого року єдиної й неподільної Французької республіки». Саме так, республіканці, безбожники й євреї.
329
Безногий каліка (фр.).
330
Маленька флейта з найвищим звучанням.
331
Преріаль — дев'ятий місяць французького революційного календаря.