Втрачений символ [The Lost Symbol - uk]

Свідомість повернулася до Роберта Ленґдона разом зі страшенним болем, від якого розколювалася голова.

«Де я?»

Там де він був, панувала темрява. Непроглядна, як у печері. І стояла оглушлива тиша.

Він лежав на спині з руками, притиснутими до боків. Приголомшений і спантеличений, він спробував поворухнути пальцями на руках та ногах і з полегшенням констатував, що вони рухалися вільно і безболісно. «Що ж сталося?» За винятком страшенного болю в голові та непроглядної темряви все інше здавалося більш-менш у нормі.

Майже все. Ленґдон збагнув, що лежить на твердій і незвично гладенькій, схожій на скло долівці. Ще дивнішим було те, що ця гладенька поверхня безпосередньо контактувала з його оголеним тілом — плечима, спиною, сідницями, стегнами та литками. «Я що — голий?» Він спантеличено пробігся руками по тілу.

«Господи! Куди ж, у біса, подівся мій одяг?»

У темряві гойднулося павутиння пам'яті, і короткими блискавками в його свідомості спалахували фрагменти спогадів... як страшні фотознімки: мертвий агент ЦРУ, обличчя якоїсь татуйованої істоти... страшний удар головою об підлогу. Ось спогади побігли швидше, і він пригадав жахливу картину: зв'язана Кетрін з кляпом у роті лежить на підлозі в їдальні.

«О Господи!»

Ленґдон хотів був підскочити й сісти, але тріснувся лобом об якийсь предмет, підвішений за кілька дюймів над його головою. Знову голова вибухнула різким болем, і він упав майже непритомний. Ще не зовсім отямившись, Ленґдон простягнув руки і помацав ними над собою — що ж завадило йому піднятися? Те, що він виявив, якось не вкладалося в голові. Отже, ця кімната мала стелю, що була на висоті всього-на-всього один фут над його головою. «Що за чортівня?» Професор хотів розставити руки, щоб перекотитися набік, але руки вперлися в стінки.