Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— У мене в руках план президента Волі — Чаленка — Богошитської щодо організації й здійснення державного перевороту в Україні–Руси, призначеного на неділю, дев'ятнадцяте червня, напередодні вторгнення військ Північного союзу План передбачає введення надзвичайного стану арешти всіх, хто запідозрений в опозиційних настроях, вбивства лідерів, надання президенту Волі диктаторських повноважень, застосування зброї проти мирних демонстрацій.
— Ганьба! Ганьба! Волю — геть! Волю — в неволю! — збурився гнівно Майдан.
— Закликаю до всенародного імпічменту президента Волі! — кинула в натовп запальний клич Голембієвська.
— Геть! Геть! Геть! — відгукнувся Майдан.
— Треба негайно розірвати Тристоронній пакт як ганебний акт зради!
— Пакту — ні! Пакту — ні! — скандував натовп.
— Нам потрібні мир і злагода, але не такою ціною! Ми готові співробітничати з Росією та Скандорусією, але не як холопи! Як рівні з рівними! Ми древній, гордий народ! Ми представники древньої індоєвропейської цивілізації, ми вільний народ вояків та хліборобів! Ми переможемо!
— Інді! Інді! Пе–ре–мо–га! Пере–мога! — повторював стотисячний натовп, який почав звільнятися від влади темряви. Телеоператори вихоплювали з натовпу обличчя людей, усміхнених, з очима, сповненими надій, — і Гайдук піймав себе на думці, що на його очах народжується нація. Не забитий, закріпачений, похмурий і страждаючий народ, не окремі, розсварені й ворогуючі групи населення, а Нація — цей магічний кристал, який виникає раптово з хаосу наче Всесвіт, що миттєво народився з Великого Вибуху разом з Часом. Цей кристал, який виблискує різними гранями, бо складається з усіх громадян цієї держави, є сам по собі заплутаною, суперечливою структурою, але в епоху Великої Гри без нації немислимим стає саме існування людей, які заселяють простори України–Руси. Без нації вони раби, полонені.
На екрані світилося щастям обличчя Індіри, яка, скінчивши промову відійшла в правий бік сцени й пригладжувала розкуйовджене вітром темне волосся, підставивши лице сонцю й примруживши очі.
Телеоператор і телережисер, не звертаючи увагу на наступного промовця, стежили за Індірою як справжні папараці: показали, як хтось з охоронців подав Індірі перламутровий геджет — можна було навіть побачити, як мерехтять на його екрані кольори виклику таємної урядової лінії зв'язку Індіра, всміхаючись, взяла геджет, притулила до вуха і щось сказала — і в цю мить голова її вибухнула червоним туманом і її обезголовлене тіло впало з трибуни в натовп.
Гайдук онімів. Відчув брак повітря й кинджальний удар у спину. Він не повірив власним очам, подумав, що це якийсь поганий жарт хакерів — ворогів Інді, що це якесь непорозуміння, марево, що він осліп. Подивився на генерала Максимова, на помічників, але й вони застигли в паралітичній паузі, нічого не розуміючи, дивлячись на нього з надією, що, може, він пояснить, скаже, що це — жарт, помилка, що цього бути не може.
Але пронизливий зойк натовпу завивання відчаю і жаху перекрили всі плутані слова телекоментатора: метушилися охоронці, в натовпі почалася паніка, люди бігли врозтіч по Інститутській і по Хрещатику; перед тілом Індіри Голембієвської на колінах стояв генерал Раджив Лал, намагаючись закрити рукою об'єктив телекамери, яка наблизилася безсоромно, щоб показати найстрашніші картини смерті народної улюблениці. На долоні генерала Лала червоніла кров Індіри.
За мить телетрансляцію перервали, почали показувати рекламу мила проти вошей.
— Швидше! — гукнув Гайдук Чмілю, який стояв неподалік. — Біжіть до Середи, нехай його люди відстежать записи урядової лінії зв'язку — хто дзвонив до Індіри?
— Бу–зроб… — зрозумівши одразу завдання, Чміль вибіг з кімнати.
80
11 червня до міжнародного аеропорту Гостомель–Київ спецрейсом з Пакистану прибули двоє VIP–пасажирів: один — відомий німецький бізнесмен, інвестор і меценат Вольф Ширка, поважний сивий пан, схожий на аргентинського актора Роберто Хіменеса — виконавця ролі диктатора Землі Гусмана в однойменному серіалі «Диктатор». Подібність з великим актором трохи псували задишка й легкий запах сірки, що ореолом оточував пана Ширку Його супутником був молодий смагляво–чорнявий чоловік у бездоганному білому костюмі, піджак якого прикрашала яскраво–червона шовкова підкладка. Прізвище молодика — Сатановський, як він пояснював, дісталося від далеких предків, що емігрували з Одеси до Парагваю; у документах значилося, що Пауль (Павло) Сатановський — незалежний політтехнолог, метою якого є читання в Києві, в Університеті слов'янської дружби імені Столипіна, курсу лекцій «Мир і злагода — запорука сталого розвитку націй».