Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Припиніть трансляцію! — гукнув Воля з відчаєм телережисерам, але було пізно: історичні кадри битви двох валькірій зафіксували навічно для прийдешніх поколінь картинку прийняття доленосного рішення. Оскільки Індіра Голембієвська покинула зал засідань, Василь Воля перебрав на себе її функції і таки наполіг на негайному голосуванні.
З сімдесяти сенаторів (кожна земля була представлена п'ятьма сенаторами) за ратифікацію пакту Богошитської — Родіонова–Дюбуа — Саніна проголосувало п'ятдесят три; двадцять сім були проти. Пакт вступав у дію 22 червня 2079 року.
77
Ніхто, крім президента Волі, не бачив, як після закінчення засідання сенату корчилася в його кабінеті Богошитська, як біла піна текла з кутиків рота — тою піною вона розтирала своє гостроконечне синюшне обличчя, час від часу рвучи на собі платинове волосся, псуючи композицію кращого київського перукаря Льоні Брежнєва.
— Я… її… блядь індійську... суку чорножьопу... порву... загризу... вип'ю кров, — захлиналася Ерна Еріхівна в праведному гніві. — Її цицьки безсоромні відірву.. її шмоньку розпусну в анатомічному театрі виставлю на публічний показ… ніколи не забуду не прощу наруги. Не над собою, над державою. За державу обідно. І вам не прощу шя–я-новний Василю Маркіяновичу — злобно зиркнула вона в бік улюбленого президента.
— А я при чому? — стрепенувся Воля, пригноблений подіями на засіданні сенату.
— Треба було давно цю курву прибрати геть з пляжу І вашого улюбленого генерала Гайдука з вашою ще більш улюбленою Олечкою — теж нах з корабля. Бо злигався він з Індірою. Мені Чаленко доповідає. Я все знаю. А ви добрий… все терпите… В демократію граєтесь… Я вам казала, що ніяких виборів не потрібно. Знаєте, що почнеться після двадцять другого червня? Ні, раніше! Що ця сука вам організує?
Він боязко підійшов до Богошитської, обійняв худенькі плечики, боячись торкнутися руїн зачіски, розуміючи, що Ерночка виснажена поїздкою до Суздаля, нервовим напруженням, безсонням. Вона тихо пригорнулася до нього, відчуваючи бажання роздягтися й потрахатися з президентом на його полірованому столі, на якому не було жодних прикрас, годинників, статуеток, письмового приладдя — ідеальне місце для злягання.
— Як там було? — спитав Воля.
— Якнайгірше. Крейда передав Ніколашці компромат на вас — весь бруд, зібраний Мережком і ГЕПРУ. Всі відеоматеріали, ваші зізнання, інтимні подробиці моїх з вами ігор, — тут вона ледь помітно, але задоволено посміхнулася. — Савелій сказав: у разі відмови підписати пакт — вся Україна–Русь знатиме правду А це означає, що ви не одержите жодного голоса. Тому я підписала… Заради вас. Іншого виходу не було.
— Ти мудра дівчина, — поцілував він Гі, бо смертельне приниження породжувало в ньому хіть. — Що я робив би без тебе? Ну йди сюди, сядь на коліна… Скинь.
78
— Що у вас коїться? Знову Україна в своєму репертуарі? Цей пакт гірший за пакт Молотова–Ріббентропа. А як же наші домовленості? — голос Фрідмана, не викривлений жодними поміхами чи акцентом, гнівно звучав у геджеті Гайдука. — Ема і Гаролд лютують. Я вислав до вас перші два транспорти зброї. Мені що — відкликати назад?
— Ні в якому разі, — холодно відповів Гайдук, дивлячись на цвітіння дерев обабіч порожнього шосе, що вело в Чорнобиль. — Всі домовленості залишаються в силі. Транспорти нехай прибудуть до Чорнобиля. Там їх зустрінуть. Все. Кінець зв'язку.
Він поглянув на Палія, який задрімав поряд. Спереду поряд з новим водієм — молодим лейтенантом, — сидів капітан Чміль, що контролював дії водія. Історія з Круком не повинна була повторитися. Чміля було призначено начальником особистої охорони Гайдука.
У великій залі їх уже чекали Малахов і Шморгун. Малахов обійняв Гайдука, але необережна спроба доторкнутися до спини гостя викликала в того гострий біль, — зрозумівши це, господар «Чорнобиля-30» почав вибачатися. Він виглядав набагато краще, ніж під час їхньої першої зустрічі, — обличчя порожевіло, зморшки розгладились. Натомість голографічна панорама українського степу що так вразила Гайдука, тепер розчарувала — здавалася штучною оперетковою декорацією порівняно зі справжнім буянням весни на поверхні.
— Ситуація критична, — мовив Гайдук, коли всі розсілися. Я попрошу полковника Палія дати інформацію щодо обставин напередодні вторгнення.
Спина йому боліла дедалі дужче, й він, щоб ніхто не побачив, відкрив навпомацки у правій кишені пляшечку з ліками, відділив дві капсули й, скориставшись паузою, непомітно ковтнув. Малахов уважно подивився на нього, але змовчав.