Десяте Правило Чарівника, або Фантом

Келен хотіла залишатися сильною. Коли-небудь її сила їй знадобиться. Але позаду був довгий день, і сили походили до кінця.

Принаймні, вони наближалися до кінця своєї довгої, безрозсудної подорожі. Досить скоро Сестри возз'єднаються, і тоді, можливо, вони на якийсь час заспокояться, стануть трохи менше нервовими, не так швидко будуть впадати в гнів. Хоча Келен з нетерпінням чекала перепочинку на день-другий, її однак турбувало, чим це обернеться.

Вид Сестер ясне давав зрозуміти, що тут буде кінець їхньої подорожі, кінець їхньої боротьби, і початок нової ери. Келен не могла уявити собі, що це могло означати, але це її дуже хвилювало. Сестри часто говорили між собою про нагороду, яка чекала їх, яка вже майже була у них в руках. Не раз Сестра Юлія, відповідаючи на нетерплячі зауваження решти Сестер, підкреслювала, — «Тепер уже недовго залишилося».

Келен поняття не мала, в чому полягав їх план, яка велика подія повинна була ось-ось статися, але вона була впевнена, що це пов'язано зі скриньками, які вона несла на своїй спині — шкатулками лорда Рала. Дві Сестри, які слідували за нею, ретельно доглядали за скриньками. Попередньої ночі Келен підслухала, як Сестри говорили, що, коли вони знайдуть Тові з третьою скринькою, тоді почнуть підготовку.

Келен з полегшенням зітхнула, коли вони, нарешті, досягли вершини крутого схилу, і виявили, що вони стоять на фундаменті розваленої стіни. Місцями стіна була погризена вітрами і дощами, і цілі секції стіни були змиті. Перш, ніж піти за Джилліан в один із темних проломів в стіні, Келен кинула останній погляд на залиту місячним світлом рівнину, що лежала далеко внизу. Опинившись всередині пролому, де над головою нависала уціліла частина стелі, Келен виявила, що стіна була товщиною з невеликий будинок. Який би народ не збудував таку стіну, він, очевидно, був дуже стурбований можливістю нападу.

Стежка круто спустилася вниз по іншу сторону стіни, і далі їхній шлях пролягав між тісно стоячих будов. Багато з них були зруйновані до основи, або покосилися так, що готові були впасти. Масивна стіна стримала більшість уламків руйнувань, але місцями руїни будівель пересипалися через її краї. Подекуди уламки цегли, плит і каменів змило в проходи між будинками.

Незабаром вони опинилися на вузькій вулиці, де будови знаходилися в кращому стані. Мабуть зовнішні будівлі були сильніше піддані впливу стихії, і тому, були зруйновані більше. Від скупчення будівель стежка привела їх на кладовище. Місячне світло надавало йому примарного вигляду. Тут і там стоячі статуї здавалися фантомами мерців.

Пробираючись серед могил, Келен звернула увагу, що верхівки будівель обрамляють плоский простір, утворюючи нескінченний візерунок. У чистому небі вона помітила ворона Джилліан — Локі. Дівчина жодного разу не подивилася прямо на нього, мабуть, сподіваючись, що Сестри подумають, що це просто дика птах, але коли Келен видивлялася шлях, Джилліан іноді поглядом показувала їй, щоб та звернула увагу наверх. Локі витворяв в небі усілякі трюки, які викликали у Джилліан посмішку, якщо Сестри у цей момент не дивилися в її бік. Здавалося, дівчина шукає приводу для радості посеред горя, що спіткало її разом з дідусем через Сестер. Раз, коли Сестра Ерміна помітила ворона, то вирішила, що це стерв'ятник стежить, як вони пробираються через пустку. Келен не стала її переконувати в іншому.