Десяте Правило Чарівника, або Фантом
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Десяте Правило Чарівника, або Фантом». Краткое содержание книги:
І одного разу страшне дійсно сталося. Келен Амнелл, дружина легендарного Річарда Сайфера, лорда Рала, Шукача Істини, прокинулася, не пам'ятаючи нічого, крім свого імені.
Відтепер вона — найнебезпечніша з усіх людей, та, від кого залежить — бути чи не бути цьому світу. І щоб врятувати її і не допустити прийдешнього Хаосу, Мороку і Безумства, Річарду належить серед незліченних небезпек пізнати самі темні таємниці Десятого Правил Чарівника …
— І не заразитися якими-небудь великими ідеями, лорд Рал. Я вирушу з тобою, щоб бути впевненою в тому, що ти не втрапиш в неприємності.
Натан знизав плечима.
— Я припускаю, лорд Рал може користуватися послугами супроводжуючого. Ти підійдеш.
Нарешті, Річард сів, розпрямивши спину, йому здавалося, що він провів цілу вічність, лежачи на стародавньому, холодному кам'яному настилі, втупившись вниз в темряву прірви, не розуміючи, що ще зробити. Він кликав Сильфіду і майже зірвав голос, але так і не домігся відгуку. Сильфіда зникла.
Річард склав лікті на колінах. Він сидів, обхопивши руками схилену голову. Він відчував, що заблукав і не знав, що тепер робити. Скільки разів з тих пір, як він покинув ліс Хартленда, у нього виникало це саме відчуття, відчуття безвиході? Він завжди знаходив вихід. Чи вдасться йому це зробити і цього разу — він не знав.
В юності Річард навіть не здогадувався, що народився з даром. Він зовсім нічого не знав про магію. Коли він виявив, що дар був даний йому від народження, він відкинув його. Він хотів одного — позбавиться від нього, як ніби це була хвороба, якою він заразився. Йому хотілося бути тільки тим, ким він є.
Зрештою, йому довелося усвідомити цінність своїх здібностей, і зрозуміти, що вони є частиною його самого. Крім того, вони багато разів допомагали йому врятувати не лише власне життя, але також життя Келен, а заодно і багатьом іншим. Дар був частиною його самого, чимось невіддільним від нього, як, наприклад, неможливо вилучити серце або легені. Тепер, тим не менш, він втратив дар.
Спочатку, коли Сильфіда сказала йому, що у нього більше немає магії, необхідної для подорожі, йому було важко зрозуміти, як це взагалі можливо, що його дар дійсно міг зникнути. Він вирішив, що це могло бути пошкодження магії, якась аномалія. У ті часи, коли він хотів позбутися дару, він якось з'ясовував, чи не можна це зробити і дізнався, що це просто неможливо.
Хоча це здавалося немислимим, Річард знав, що це правда. Він зрозумів це, тому що разом з даром, він втратив свою здатність пам'ятати «Книгу Зниклих Тіней». Можливо, йому вже ніколи не вдасться згадати її зміст, тому що разом з даром, відразу зникла і ця пам'ять.
«Книга Зниклих Тіней» була магічною книгою. Щоб прочитати і запам'ятати хоч єдине слово з її вмісту, був потрібний дар. Не маючи дару, Річард не міг прочитати магічної книги, або, точніше, утримати в пам'яті слова досить довго, щоб усвідомити, що в книзі взагалі щось написано. Для не маючих дару магічні книги здавалися порожніми. Тепер його пам'ять про «Книгу Зниклих Тіней» покрив морок. А зараз він провалив випробування, про яке навіть не підозрював. Він навіть не зовсім розумів, у чому полягало це випробування. І, тим не менш, він не пройшов його.
Він почував себе так, немов він підвів Келен. Він не міг уявити, як ці слова могли бути випробуванням Бараха. Яким чином вони перевіряли його? Перевіряли його на що? Він не знав, про яке випробування говорила Сильфіда, тому не мав поняття і про причини невдачі.
Він шкодував, що поруч немає Зедда, або Ніккі, або Натана — нікого, хто міг би допомогти йому зрозуміти все це. Він зупинився і запитав себе, скільки разів в цей вечір він хотів отримати відповідь, отримати допомогу, щоб які небудь рятувальники прийшли і виручили його. Жодне його бажання не виповнилося. Він зрозумів, що це всього лише бажання і не більше того.
Він усвідомив, що витрачає цінний час даремно, жаліючи самого себе. Він не повинен був сидіти без діла, а задуматися, не сподіваючись, що з'явиться хтось, хто буде думати за нього.
Він відкинувся назад на камінь і став вдивлятися в нависаючі гілки, листя і зірки над ними. Він посміхнувся, піддражнюючи себе, подумавши, що можливо падаюча зірка виконає його бажання. Він відсунув роздуми про свої бажаннях і занурив свої думки в задачу, що стояла перед ним.
Він сотню разів обдумав факти, але все ніяк не міг вловити в них сенс. Барах, через послання, залишене ним Сильфіді, повідомив, що у нього не має рішень, які врятують Річарда. Тим не менш, Барах вважав, що у Річарда буде все необхідне, щоб досягти успіху. Барах передав Річарду наказ вірити в себе, і хотів, щоб той знав, що він вірить в Річарда, хоча і не називав безпосередньо імені Річарда.
Послання, як зрозумів Річард, призначалося для того, хто буде народжений з обома сторонами дару, про це подбав Барах, змінивши магію Храму Вітрів, але Барах не знав імені нащадка, не знав точно, ким він виявиться. Принаймні, так вважав Річард. Стало більш зрозумілим, чому Барах побудував свою промову прямо, безпосередньо, особисто, не називаючи імені. Повідомлення було досить зрозумілим, і не потребувало імені людини, яка коли-небудь його почує. Воно звучало, як пряма мова.