Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Ти мудра дівчина, — поцілував він її, бо смертельне приниження породжувало в ньому хіть. — Що я робив би без тебе? Ну йди сюди, сядь на коліна… Скинь.
78
— Що у вас коїться? Знову Україна в своєму репертуарі? Цей пакт гірший за пакт Молотова-Ріббентропа. А як же наші домовленості? — голос Фрідмана, не викривлений жодними поміхами чи акцентом, гнівно звучав у геджеті Гайдука. — Ема і Гаролд лютують. Я вислав до вас перші два транспорти зброї. Мені що — відкликати назад?
— Ні в якому разі, — холодно відповів Гайдук, дивлячись на цвітіння дерев обабіч порожнього шосе, що вело в Чорнобиль. — Всі домовленості залишаються в силі. Транспорти нехай прибудуть до Чорнобиля. Там їх зустрінуть. Все. Кінець зв'язку.
Він поглянув на Палія, який задрімав поряд. Спереду, поряд з новим водієм — молодим лейтенантом, — сидів капітан Чміль, що контролював дії водія. Історія з Круком не повинна була повторитися. Чміля було призначено начальником особистої охорони Гайдука.
У великій залі їх уже чекали Малахов і Шморгун. Малахов обійняв Гайдука, але необережна спроба доторкнутися до спини гостя викликала в того гострий біль, — зрозумівши це, господар «Чорнобиля-30» почав вибачатися. Він виглядав набагато краще, ніж під час їхньої першої зустрічі, — обличчя порожевіло, зморшки розгладились. Натомість голографічна панорама українського степу, що так вразила Гайдука, тепер розчарувала — здавалася штучною оперетковою декорацією порівняно зі справжнім буянням весни на поверхні.
— Ситуація критична, — мовив Гайдук, коли всі розсілися. Я попрошу полковника Палія дати інформацію щодо обставин напередодні вторгнення.
Спина йому боліла дедалі дужче, й він, щоб ніхто не побачив, відкрив навпомацки у правій кишені пляшечку з ліками, відділив дві капсули й, скориставшись паузою, непомітно ковтнув. Малахов уважно подивився на нього, але змовчав.
Палій відкрив лептоп — і на великому екрані висвітилася карта України, помережена стрілами й спеціальними позначками військових частин, напрямами майбутніх наступів й контратак.
— У складі трьох малоросійських фронтів Північного союзу нараховується близько чотирьохсот тисяч вояків. Триста тисяч наступатиме з півночі, п'ятдесят тисяч — зі сходу. З півдня, з району Одеси, має здійснити висадку ударна група в складі двадцяти тисяч десантників. Операція розрахована на раптовість й вестиметься під прикриттям Тристороннього пакту, ратифікованого сенатом. На озброєнні Північного союзу — нові види озброєнь, зокрема крилаті ракети високоточного наведення «Витязь-ІV», системи залпового вогню «Цунамі МХ-860» і нові наземні багатоцілеві броньовані машини скандорусів «Дракар-VШ», які можуть пересуватися і вести бій на висоті до двох-чотирьох метрів над землею, оминаючи мінні поля, й володіють високою маневреністю та потужним вогневим ресурсом. Особливість операції «БІС» — блискавичне захоплення чорноземних земель, встановлення на них окупаційної адміністрації та спорудження зернотерміналів. Ще одна мета — проведення етнічних чисток серед українців.
Можемо виставити не більше двохсот тисяч відмобілізованих вояків і ста тисяч резервістів з числа власників землі. Основою оборони Правобережної України є корпус імені Степана Бандери, Лівобережної — корпус імені Симона Петлюри. На сході виставимо корпус імені Івана Мазепи, з півдня діятиме змішаний українсько-татарський корпус «Бахчисарай».
Гайдук слухав неуважно, бо знав план у всіх деталях. Це був добротний, реалістичний план, але йому чогось бракувало. Якоїсь божеволинки. Ще не знав, чого саме. Пригадував бойові операції XXI століття — всі ці вторгнення, агресії, превентивні удари, руйнування невралгічних центрів управління військами; згадав зухвалу переможну операцію генерала Махуна проти Румунії; але розумів, що досвід минулого нерідко буває непридатним у війнах майбутнього.
Гайдука переслідувала думка про те, як з поверненням Світла змінилася ситуація в державі, як змінилися люди. Згадав афоризм Альфреда Ісааковича Вебера — старий професор радив усім вивісити його на видному місці, щоб перечитувати щодня, — Незмінним в цьому світі є лише закон постійних змін. Наче новими очима дивився Гайдук на полковника Ігоря Палія — кремезного темно-русявого красеня з такими ж, як у батька, світлими бровами, з сором'язною усмішкою сільського парубка і твердим характером. «Його треба негайно робити бригадним генералом, призначати міністром оборони чи начальником Генерального штабу Збройних Сил України-Руси, — думав Гайдук. — Та хіба ЦЕЙ президент присвоїть Палієві звання генерала?»