Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Шановні члени сенату!
Закликаю вас зробити свій вибір — обрати вічний мир з сусідами і злагоду для нашого багатостраждального народу й негайно ратифікувати Тристоронній пакт. Прошу голосувати.
Він підняв над собою кілька аркушів паперу й тримав їх так довго, як клацали фотокамери й миготіли спалахи.
— Я приніс народу України-Руси вічний мир! — урочисто проголосив Василь Воля. Його тріумфальна широка усмішка розчулила серця присутніх у залі та мільйонів телеглядачів. Та не всіх.
Зі свого крісла стрімко піднялася Індіра Голембієвська, яка, нервово поправляючи шовкову хустку, підійшла до трибуни й, не дивлячись на Волю, який урочисто всівся на президентському троні, звернулася до залу:
— Пане президенте, члени сенату! Що відбувається? Це не пакт миру, а державна зрада, ліквідація нашої держави, знищення наших ресурсів, пограбування наших народних багатств. Згідно з законом про національну безпеку пропоную: негайно розпочати процес імпічменту президента. Сенат його обрав, сенат може й переобрати. Він приніс нам не мир, а зраду, національну ганьбу. Сенат має негайно відкинути цей так званий пакт як документ капітуляції. Прошу висловитись.
Пролунали оплески, хоча й не такі ентузіастичні, як це траплялося на публічних мітингах, де виступала Інді.
Не встигла Голембієвська відійти від трибуни, як на сцену вискочила Богошитська, вдягнена в рожевий кримпленовий костюм; спідниця вище колін відкривала худі ноги державного секретаря; у такий самий костюм понад сто років тому була вдягнена Жаклін Кеннеді — дружина президента США, вбитого в Далласі, — вона сиділа поряд з чоловіком у відкритому «Лінкольні», коли пролунали фатальні постріли.
Ерна Еріхівна Богошитська, не кинувши навіть короткого погляду на Індіру Голембієвську, розмірено й безпристрасно виголосила промову, наче карбуючи диктант для учнів четвертого класу:
— Шя-я-новне товариство. Моє серце й досі захлинається від горя, яке спізнала я на братній землі наших старших братів і сестер. Там панують голод, злидні і біда…
— А в нас не панують? — вигукнув Шморгун, який сидів у першому ряду.
— Так, пане Шьморгун, маєте рацію. І в нас голод і біда. Але в нас очікується великий врожай, який вирішить усі наші проблеми, а на Півночі — мороз і сніги. Там справжній голодомор. Невже не здригнуться наші серця у співчутті, невже ми не згадаємо, як слов'янська Імперія Двоголового Орла допомагала нам і в дев'ятнадцятому і в двадцятому століттях? Невже стогони вмираючих дітей і безутішні сльози матерів не викличуть у нас почуття любові і милосердя?
Цей пакт, підписаний мною, чим пишя-я-юся, є знаком доброї волі нашого всенародного президента, дорогого Василя Маркіяновича, це його історична зовнішньополітична ініціатива, гідна Нобелівської премії миру. Якими ж мерзотниками, людиноненависниками, слов'янофобами і, врешті, ворогами України треба бути, заперечуючи гуманістичне, всесвітнє значення пакту!
Ви знаєте, пані й панове, чому шя-я-новна голова сенату так пристрасно виступає проти пакту? Тому що вона — чорна зрадниця нашого народу, вона дбає тільки за інтереси Індії. Вона хоче відібрати наше зерно від українських малюків, позбавити українських матерів повноцінного харчування, віддавши наші продовольчі запаси індійським агресорам, які ведуть загарбницьку війну з свободолюбним народом Пакистану. Ми живемо, пані й панове, в потворному світі подвійних стандартів, у царстві кривих дзеркал. Голембієвська — яскравий приклад безсовісної брехні, безмежної корупції, державної зради в її найбільш цинічному вигляді. Вона — найбільш продажний політик України-Руси, і я можу це довести! — майже кричала Богошитська. — Якщо вона думає, що її прикрашя-я-є кармінова цяточка на чолі, то вона помиляється. Це — наче червоний ліхтар, ганебне тавро, знак розпусти і злодійства. Жодна порядна українська жінка себе так не прикрашя-я-є. На жаль, Голембієвська не одна. В цьому залі є люди, які, називаючи себе патріотами держави, ведуть таємні сепаратні переговори з такими лютими ворогами українського народу, як Фрідман, з масонськими світовими урядами, які бажя-я-ють забрати в нас всі святині українського народу, насамперед — хліб і сало.