Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: "Ярославів Вал"
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Детективная фантастика
Электронная книга - «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
Гайдук онімів. Відчув брак повітря й кинджальний удар у спину. Він не повірив власним очам, подумав, що це якийсь поганий жарт хакерів — ворогів Інді, що це якесь непорозуміння, марево, що він осліп. Подивився на генерала Максимова, на помічників, але й вони застигли в паралітичній паузі, нічого не розуміючи, дивлячись на нього з надією, що, може, він пояснить, скаже, що це — жарт, помилка, що цього бути не може.
Але пронизливий зойк натовпу, завивання відчаю і жаху перекрили всі плутані слова телекоментатора: метушилися охоронці, в натовпі почалася паніка, люди бігли врозтіч по Інститутській і по Хрещатику; перед тілом Індіри Голембієвської на колінах стояв генерал Раджив Лал, намагаючись закрити рукою об'єктив телекамери, яка наблизилася безсоромно, щоб показати найстрашніші картини смерті народної улюблениці. На долоні генерала Лала червоніла кров Індіри.
За мить телетрансляцію перервали, почали показувати рекламу мила проти вошей.
— Швидше! — гукнув Гайдук Чмілю, який стояв неподалік. — Біжіть до Середи, нехай його люди відстежать записи урядової лінії зв'язку — хто дзвонив до Індіри?
— Бу-зроб… — зрозумівши одразу завдання, Чміль вибіг з кімнати.
80
11 червня до міжнародного аеропорту Гостомель-Київ спецрейсом з Пакистану прибули двоє VІР-пасажирів: один — відомий німецький бізнесмен, інвестор і меценат Вольф Ширка, поважний сивий пан, схожий на аргентинського актора Роберто Хіменеса — виконавця ролі диктатора Землі Гусмана в однойменному серіалі «Диктатор». Подібність з великим актором трохи псували задишка й легкий запах сірки, що ореолом оточував пана Ширку. Його супутником був молодий смагляво-чорнявий чоловік у бездоганному білому костюмі, піджак якого прикрашала яскраво-червона шовкова підкладка. Прізвище молодика — Сатановський, як він пояснював, дісталося від далеких предків, що емігрували з Одеси до Парагваю; у документах значилося, що Пауль (Павло) Сатановський — незалежний політтехнолог, метою якого є читання в Києві, в Університеті слов'янської дружби імені Столипіна, курсу лекцій «Мир і злагода — запорука сталого розвитку націй».
Гостей швидко пропустили через зал офіційних делегацій, і вони вийшли на УІР-паркінг, вдихнувши гаряче київське повітря.
Там їх чекав персональний лімузин Ерни Богошитської з номером 66666, біля якого чатував координатор групускул сьомого кола пекла Гоб, вдягнений цього разу в свіжовипраний білий балахон. Ще двоє слизовиків стояли віддалік. Гоб шанобливо вклонився гостям, поклав їхній багаж до окремого електромобіля й гостинно відкрив двері чорного довгого лімо. На гостей війнуло приємною прохолодою кондиційованого повітря. Лімузин й багажний електромобіль швидко помчали в напрямку Печерських пагорбів, де гості мали розміститися в урядовій резиденції в Липському провулку. Обидва пани прибули до Києва на запрошення державного секретаря Богошитської, яка обіцяла їм організувати зустріч з президентом Волею.
За високопоставленими гостями слідувала задрипана тачка моторикші — якогось бідного індійського хлопця, якому, як виняток, дозволили займатися візникуванням у центральній частині Києва.
Уночі Сатана (це, зрозуміло, був пан Сатановський) скликав нараду дияволів, вампірів і слизовиків, прикріплених до України-Руси, з метою обговорення ситуації, що склалася в цій країні і — ширше — в усьому східнослов'янському регіоні.
На вимогу пана Ширки обслуга урядової резиденції завісила вікна великої зали чорними оксамитовими шторами, прибрала великі дзеркала, щоб не лякати гостей, коли раптом не побачать свого зображення на сяючих свічадних поверхнях, і виставила довгі столи для фуршету, накриті темно-червоними скатертинами.
Рівно опівночі, коли агенти РОК увімкнули прилади нічного бачення, встановлені на сусідніх будинках, і перевірили роботу камер внутрішнього спостереження, почали злітатися сатанинські орли, грифи, шуліки, ворони і кажани-вампіри, перетворюючись усередині будинку на політичних діячів, сенаторів, генералів ЦУК, міністрів, прокурорів, суддів та іншу нечисть. Нарешті, коли гості всілися в залі згідно з протоколом, на сцену вийшла державний секретар Ерна Еріхівна Богошитська, яку за руки шанобливо попроваджували пани Ширка та Сатановський. Ерна Еріхівна виступала в розкішному платті французької королеви Марії-Антуанетти, страченої на гільйотині в 1793 році в Парижі. Плаття сталево-блакитного кольору з фіжмами (довелося замовляти в Одесі китовий вус) завширшки 2 метри 12 сантиметрів було прикрашене перлами та бурштином; біля серця — темно-багряні орхідеї; на ногах — сині шовкові панчохи й черевички лілового кольору; в її зачіску, майстерно підняту вгору Льонею Брежнєвим, впліталося пав'яче пір'я. Церемонно вклонившися шановним зборам, Богошитська звернулася до учасників у традиційному державницько-дидактичному стилі.