Місто дівчат
- Автор: Гилберт Элизабет
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-7-8
- Переводчик: Анна Лелев
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Місто дівчат». Краткое содержание книги:
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.
За всіма критеріями, я повинна була ненавидіти той період. У своєму віці я б мала бути набридливою старою каргою, яка оплакує занепад суспільства. Але я ніколи не належала до затятих його прихильниць і тому не обурювалась змінами. Навпаки, я насолоджувалася бунтом, повстанням і можливістю самовираження. І, звісно ж, обожнювала тодішню моду. Гіппі перетворили вулиці нашого міста на цирк — як чудесно! Шалене відчуття свободи й веселощів!
Шістдесяті викликáли в мені гордощі, бо моє товариство до певної міри передбачило всі ці перетворення й заворушення.
Сексуальна революція? Я вже давно в неї занурилася.
Гомосексуальні пари, які мешкали разом як подружжя?
Тітка Пеґ і Олів були тут чи не першими.
Фемінізм і виховання дитини без чоловіка? Марджорі роками несла цю службу.
Нелюбов до конфліктів і прагнення залагоджувати все ненасильницьким шляхом? Що ж, познайомтеся із солоденьким хлопчиком на ім’я Натан Ловцкі! Я спостерігала за всіма культурними заворушеннями й перетвореннями 1960-х років з великим захватом — і скажу тобі ось що.
Мої у всьому були першими.
А 1971 року Френк попросив мене про одну послугу.
Запитав, чи не пошию я для тебе, Анджело, весільну сукню.
Його прохання з багатьох причин заскочило мене зненацька.
По-перше, я щиро здивувалась, почувши, що ти виходиш заміж. Ця новина якось не відповідала тому, щó твій тато завжди розповідав про тебе. Він так пишався тобою, коли ти закінчила магістерку в Бруклінському коледжі й докторські студії — звісно ж, із психології — в Колумбії. («Хіба вона могла вивчати щось інше з такою родинною історією, як наша?» — казав він.) Твій тато дуже втішився, коли дізнався, що ти не збираєшся відкривати власну практику, а працюватимеш у Бельв’ю і щодня матимеш справу з найважчими, найгнітючішими випадками психічних захворювань.
Твоя робота стала твоїм життям, казав він. І всіляко це схвалював. Він радів, що, на відміну від нього, ти не одружилася зовсім молодою. Він знав, що ти не така, як усі, знав, що ти — інтелектуалка. Він страшенно пишався, що ти така розумна. Був у захваті, коли, захистивши докторську, ти почала досліджувати травми, спричинені пригніченими спогадами.
Він розповідав, що ви нарешті знайшли спільну тему для розмов і що деколи він допомагав тобі сортувати дані. Твій батько казав:
— Анджела надто порядна й серйозна для будь-якого з чоловіків, які їй досі траплялися.
І от одного дня він розповів мені, що в тебе з’явився хлопець.
Такого Френк не сподівався. На ту пору тобі виповнилося двадцять дев’ять, і, напевно, він думав, що ти вже ніколи не вийдеш заміж. Мені здається — тільки не смійся, — що він вважав тебе лесбійкою! Але ти познайомилася з хлопцем, який тобі сподобався, і вирішила запросити його в неділю на родинний обід. Виявилося, що твій коханий очолював службу безпеки у Бельв’ю. Він був ветераном, який недавно повернувся із В’єтнаму. Уродженцем району Браунсвілл у Брукліні, який планував далі вивчати право в Міському коледжі Нью-Йорка. Темношкірим чоловіком на ім’я Вінстон.
Те, що ти почала зустрічатися з темношкірим, не засмутило Френка. Зовсім. Сподіваюсь, ти про це знаєш. Він, навпаки, був вражений твоєю впевненістю в собі й тим, що ти наважилася привести Вінстона в південний Бруклін. Він бачив гримаси на лицях сусідів. Йому подобалось спостерігати за тим, як увесь квартал мало не корчився від твого вчинку, і бачити, що чужий осуд не може тебе зупинити. Але основне, що він відчував до Вінстона симпатію й повагу.
— Я радий за неї, — казав він. — Анджела завжди знала, чого хоче, і ніколи не боялась іти своєю дорогою. Вона зробила правильний вибір.
Наскільки я розумію, твоя мати була не така задоволена.
За словами твого батька, Вінстон був єдиною причиною суперечок між ним і Розеллою. Френк завжди дослухався до думки твоєї матері про те, що для тебе найліпше. Але в цьому питанні їхні погляди розійшлися. Не знаю всіх деталей їхнього конфлікту. Та й це неважливо. Урешті-решт твоя мама таки змінила свою думку. Принаймні так мені сказали.