Місто дівчат
- Автор: Гилберт Элизабет
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-7-8
- Переводчик: Анна Лелев
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Місто дівчат». Краткое содержание книги:
Роман «Місто дівчат» починається 1940 року, коли дев’ятнадцятилітню Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу. Батьки відправляють доньку на Мангеттен до тітки — власниці невеликого, проте дуже ексцентричного театру. Несподівано для себе Вівіан опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя. Знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю і відчуття цілковитої свободи спершу заворожують та спокушають, а потім вибивають землю з-під ніг. І це лише початок шляху Вівіан довжиною в життя, який необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.
— Ну і хай забирається до дідька, — сказала я.
У мене самої стиснулися кулаки. На мене накотилася така хвиля злості, що шум у вухах — клекіт від припливу крові — на якусь мить заглушив рев літака, який сідав перед нами. Мені хотілось піймати того Тома Денно й перерізати йому горло. Та як він смів? А ще хотілося обійняти Френка й заспокоїти його, але це було неможливо, бо війна так відколошматила його душу й тіло, що він не міг стерпіти обіймів навіть жінки, яка його любила.
Суцільне зло й несправедливість .
Я згадала, як Френк колись розповідав, що, випірнувши з води після того, як його знесло з палуби корабля, він опинився у світі, вщент охопленому полум’ям. Навіть морська вода довкола нього горіла, покрита плівкою пойнятого вогнем палива. А двигуни ураженого авіаносця ще більше розганяли полум’я. І ще сильніше обпікали вояків у воді. Френк помітив, що коли сильно хлюпатись, можна відштовхнути вогонь подалі від себе й створити серед Тихого океану маленьку ділянку, вільну від полум’я. Цим він і займався дві години — з опіками майже по всьому тілу! — поки його не врятували. Відштовхував і відштовхував від себе вогонь, силкуючись звільнити крихітний шматок свого світу від пекла. Мені здавалося, що й тепер, через багато років, він займався тим самим. Намагався знайти для себе в цьому світі безпечний клаптик. Клаптик, де б його тіло перестало горіти.
— Том Денно каже правду, Вівіан, — мовив він. — Я завжди був слабаком.
Мені страшенно хотілося його втішити, Анджело, але як? Що я могла йому дати? Хіба лиш сидіти того дня в автівці, слухаючи його моторошну історію. Мені кортіло сказати йому, що він був сильним, мужнім героєм і що Том Денно й решта хлопців із «Клубу 704» помилялися. Але я знала, що то даремно. Що він не почує моїх слів. Не повірить мені. Але йому було дуже зле, і я мусила сказати бодай щось. Я заплющила очі, благаючи мозок підкинути мені якусь доречну ідею. А тоді розтулила рота і просто заговорила зі сліпою вірою в те, що доля й любов підкажуть мені правильні слова.
— Навіть якщо це правда, то й що? — запитала я.
Мій голос прозвучав різкіше, ніж мені хотілося. Френк здивовано обернувся і глянув на мене.
— Навіть якщо ти справді слабак, Френку, — що з того? Навіть якщо війна дійсно не для тебе і ти не зміг дати собі з тим раду — то й що?
— Так воно і є, Вівіан.
— Добре. Припустімо, що так воно і є. І що з того?
Він промовчав.
— Що з того, Френку? — повторила я. — Ну, відповідай. І зніми руки з чортового керма. Ми нікуди не їдемо.
Він повільно опустив руки на коліна і втупився в них.
— Що з того, Френку? Припустімо, ти слабак. І що? Поясни мені.
— Тоді виходить, що я боягуз.
— І що з того? — не відступала я.
— Ну, це означає, що я не чоловік, а ганчірка.
Він пробурмотів це так тихо, що я ледве почула.
— Е ні, помиляєшся, — я ще ніколи не була так твердо впевнена в тому, що казала. — Помиляєшся, Френку. Це не означає, що ти ганчірка. Хочеш знати, що це насправді означає? А нічого не означає! Нічогісінько!
Він збентежено закліпав очима. Я ще ніколи не розмовляла з ним так суворо.
— А тепер слухай мене, Френку Ґрекко, — мовила я. — Якщо ти боягуз — припустімо, що так воно і є, — це нічого не означає. Моя тітка Пеґ — пиячка. Вона п’є і не може стриматись. Алкоголь нищить її життя і її саму. І знаєш, що це означає? А нічого. Думаєш, якщо вона не може тримати себе в руках, то вона погана людина? Ганчірка? Ясно, що ні. Просто така вона вже є. З нею просто стався алкоголізм, Френку. З людьми всяке стається. Ми такі, які є, і з цим нічого не вдієш. От мій дядько Біллі. Він ніколи не дотримувався обіцянок і не міг бути вірний одній жінці. І це нічого не означає. Нічогісінько. Він був прекрасною людиною, Френку, просто на нього не можна було покладатись. Такий він уже був. Це нічого не означало. Ми все одно його любили.
— Але чоловіки повинні бути сміливі, — зауважив Френк.
— І що з того?! — мало не крикнула я. — А жінки повинні бути невинні. Глянь тепер на мене. Я спала зі стількома чоловіками, Френку, що не полічити. І знаєш, що це означає? Нічого. Просто так склалося. Світ неправильний — ти сам так сказав. Тієї першої ночі. То й стався до свого життя так, як ти кажеш. Світ неправильний. Кожна людина має свій характер — і все. З людьми різне стається. І таке, щó вони не здатні контролювати. Війна з тобою просто сталася. А ти не народжений для того, аби воювати, — і що з того? Нічого. Перестань так думати про себе.
— Але мужні хлопці, такі, як Том Денно…
— Ти нічого не знаєш про Тома Денно. З ним теж щось сталося, гарантую. Щоб дорослий мужик так на тебе нападав? З такою злістю? Ох, повір мені. З ним теж сталося життя. Щось його зламало. Не те щоб я тою скотиною переймалася, але його світ теж неправильний, Френку. Повір мені!