Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Суддя милостиво погодився:
— Чудовий захист, мій любий, вартий і захисника, і підзахисної. Але, між нами кажучи, це ж несправедливо: стільки м'яса для одного чоловіка. Та ще й для такого худорлявого і мізерного… Якби вона хоч не сиділа цілий день на видноті…
— А ви гадаєте, що з нею ніхто не спить? Помиляєтесь, мій любий суддя, помиляєтесь.
— Та що ви кажете? Невже хтось осмілився?
— Більшість чоловіків нашого міста, вельмишановний! Коли вони сплять з жінками, то думають про Глорію, а отже, з нею вони і сплять.
— Звичайно, сеньйоре, я мусив одразу здогадатись, що ви жартуєте…
— Як би там воно не було, але ця молодичка у вікні вельми спокуслива, — сказав Жозуе. — Вона так і обпікає чоловіків своїм поглядом…
До них хтось підійшов, розмахуючи свіжим номером «Діаріо де Ільєус»:
— Бачили?
Жоан Фулженсіо і Жозуе уже були поінформовані.
Суддя взяв газету і насунув на носа окуляри. За іншими роликами стаття уже обговорювалась.
— Ну, то ви скажете?
— Тепер спалахне політична боротьба… Сьогоднішній обід буде цікавим.
Жозуе й далі розводився про Глорію:
— Що в цій історії найдивовижніше? А те, що до цього часу ніхто не спробував завітати до неї. Для мене це загадка.
Учитель Жозуе був новачком у цих краях, його привіз Енох, коли засновував свій коледж. І хоча Жозуе відразу акліматизувався, почав відвідувати «Папеларіа Модело» і бар «Везувій», з'являтися в кабаре, виголошувати промови на святах, вечеряти в будинках розпусти, він ще не знав багато дечого в історії Ільєуса. І доки решта обговорювала статтю в «Діаріо», Жоан Фулженсіо розповів йому про те, що сталося між полковником Коріолано і Тоніко Бастосом незадовго до приїзду Жозуе в Ільєус, коли полковник поселив Глорію в цьому будинку.
Попередження
Полковник привіз Глорію в місто, розповів Жоан Фулженсіо (цей справжнісінький довідник всіх подій та історій Ільєуса), і поселив її в найкращому із своїх будинків, де до переїзду в столицю штату мешкала його родина. Старі діви були шоковані цим кроком, а на мулатку почав накидати оком місцевий донжуан — нотар Тоніко Бастос, улюблений син полковника Раміро, чоловік ревнивої дружини і батько двох гарних дітлахів, людина елегантна, одягнена недільними днями в жилетку.
Звичайно, ця історія зовсім не нагадує ідилію Жуки Віани і Шікіньї. Жозуе уже чув про них? Йому відомі комічні і сумні подробиці? Причому сумних було значно більше, аніж комічних, — адже ільєуський гумор має трохи похмурий характер. Глорія і Тоніко не гуляли на пляжі, не ходили, побравшись за руки, біля причалів порту, і Тоніко ще не ризикнув постукати вночі в двері Глорії. Він лише дозволяв собі частіше провідувати її і дарувати їй цукерки, придбані в барі Насіба, а також справлятися про здоров'я і питати, чи не треба їй чого-небудь. Сумні погляди та компліменти — далі маестро Тоніко ще не заходив.
Давня дружба зв'язувала полковника Коріолано з родиною Бастосів. Раміро Бастос хрестив полковникового сина, вони були політичними однодумцями, часто зустрічалися. З цього і скористався Тоніко, коли пояснював дружині, неймовірно огрядній і ревнивій доні Олзі, що йому необхідно, задля дружніх зв'язків і спільності політичних інтересів з полковником, відвідувати по обіді цей осиротілий будинок. Дона Олга піднімала свої монументальні груди:
— Якщо треба, Тоніко, якщо полковник тебе запрошує, іди. Але дивись! Коли я довідаюсь про щось таке, коли почую що-небудь…
— В такому разі, люба, щоб у тебе не було підозр, я краще не піду. Щоправда, я пообіцяв Коріолано… — Солодкі слова у цього Тоніко, казав Капітан. На думку дони Олги — от бідолашна! — не було чоловіка поряднішого від нього, не було чоловіка, якого так би переслідували жінки, незаміжні і заміжні, утриманки і всі без винятку повії. Проте її не полишали сумніви, і вона контролювала кожен крок свого чоловіка, щоб він, боже борони, не піддався спокусі. Погано ж вона його знала…