Чорнильне серце
- Автор: Функе Корнелия
- Серия: Tintenwelt-Trilogie #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Теза
- ISBN: 978-966-421-065-9
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чорнильне серце». Краткое содержание книги:
Невдовзі таємницю Мо розкрито. Він, виявляється, має надзвичайний дар — втілювати в життя історії, оживлювати їхніх героїв. Чимало років назад він випадково вичитав з книжки у наш світ бездушного злочинця. І от тепер цей злодій полює на Мо та його рідкісний талант.
Меґі поринає у карколомні пригоди, в яких уявне переплітається зі справжнім. І тепер саме від неї залежить, як завершиться історія, що полонила їх усіх.
— Вона може спокійно взути он ті. — Служниця показала на стоптані кросівки Меґі. — Сукня довга, ніхто нічого й не помітить. А крім того, хіба відьми завше ходять не босі?
Сорока зміряла служницю таким поглядом, що та відразу проковтнула язика.
— Авжеж! — вигукнув Феноліо, який увесь цей час насмішкувато спостерігав, як дві жінки вбирають дівчинку. — Саме так вони й ходять. Завжди босі. А чи не треба з такої врочистої нагоди перевдягтися, власне, й мені? Що зазвичай вдягають на страту? Адже я, сподіваюся, сидітиму поруч із самим Каприкорном?
Сорока випнула підборіддя. Воно було в неї таке маленьке й м’якеньке, немовби його взяли з іншого, не такого злого обличчя.
— Ти можеш лишатися, в чому є, — відповіла вона, втикаючи в коси Меґі шпильку, оздоблену перлами. — В’язням перевдягатися не треба. — З її голосу гіркою отрутою бризкала насмішка.
— В’язням? Як це розуміти? — Феноліо відсунув від столу свого стільця.
— Авжеж, в’язням. А то ж кому? — Сорока відступила назад і, ніби прицінюючись, оглянула Меґі. — Наче непогано, — промовила нарешті. — Дивно, але отак, з розпущеними косами, вона мені когось нагадує…
Меґі хутко опустила голову, а Феноліо, щоб Сорока не встигла замислитись над своїми спостереженнями, поквапився привернути її увагу до себе.
— Але я, ласкава пані, не звичайний в’язень і хочу, щоб у нас щодо цього не було непорозуміння! — роздратовано вигукнув він. — Якби не я, нічого цього взагалі не було б, зокрема й вашої — не скажу, що дуже приємної, — особи!
Сорока востаннє зміряла його зневажливим поглядом і взяла Меґі за руку — на щастя, не за ту, де під рукавом був схований дорогоцінний аркуш Феноліо.
— Як настане час, по тебе прийде вартовий, — кинула вона через плече, ведучи Меґі до дверей.
— Не забувай, що тобі казав батько! — крикнув Феноліо вслід дівчинці, коли та була вже в коридорі. — Слова оживатимуть лише тоді, коли їхній смак відчуватимеш на язиці!
Сорока підштовхнула Меґі в спину й кинула:
— Іди вже, йди! — І причинила за собою двері.
Вогонь
Але цієї миті Багіра підхопилася на ноги й вигукнула:
— Ні! Я знаю! Біжи скоріше в долину, до людських осель, і роздобудь там трохи Червоної Квітки. Тоді, як настане час, матимеш дужчого товариша за мене, й за Балу, й за будь-якого з вовків Зграї, котрі тебе люблять. Тільки роздобудь Червону Квітку!
Червоною Квіткою Багіра називала вогонь, бо жоден із звірів у джунглях не називав вогонь його справжнім ім'ям. Усі боялися вогню, мов смерті.