Сліпобачення
- Автор: Уоттс Питер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-99-4
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Сліпобачення». Краткое содержание книги:
Кінець XXI століття. Розбалансоване людство, яке і без того стоїть на порозі багатьох викликів і невідворотних змін, зіштовхується з новою проблемою принципово іншого рівня — першим контактом. Та чи так легко контактувати з тим, хто, роздивляючись тебе майже упритул, сам не бажає з'являтися у фокусі твого зору? Надто, якщо і зір, і всі інші чуття, на які людство покладалося протягом мільйонів років своєї земної еволюції, виявляються нічого не вартими, коли справа доходить до комунікації з «іншими», які формувалися за геть інакших умов, і для яких всі людські поняття і концепції поведінки нічого не варті, як позбавлене сенсу навіть саме розуміння контакту.
Космічний корабель «Тезей» — вершинне досягнення земних технологій — вирушає на периферію Сонячної системи, щоб спробувати дізнатися про тих, хто кілька років тому несподівано відвідали Землю, за одну мить просканували її у всіх можливих спектрах і так само блискавично зникли, останньої миті надіславши кудись за межі Сонячної системи сигнал невідомого змісту. Лік іде на місяці, адже невідомо, з якою метою «інші» здобували інформацію про Землю та її мешканців, водночас уникаючи жодних контактів.
Десь на самій межі Сонячної системи на орбіті недосформованої зірки ховається посланець іншого світу, з яким «Тезей» має вийти на контакт, з’ясувати його природу і вирахувати потенційну загрозу, яку він може нести Землі.
У «Сліпобаченні» Великого Бена описано як «випромінювач Оаса». Офіційно такого поняття не існує, але Юміко Оаса повідомляла, що знайшла незафіксовані досі інфрачервоні випромінювачі[162],[163] — слабші, ніж коричневі карлики, але, імовірно, численніші[164],[165] — маса яких варіювалася від трьох до тринадцяти мас Юпітера. Для моєї історії мені потрібно було щось відносно близьке, достатньо потужне, щоб генерувати сильніше, ніж у Юпітера, магнітне поле, але водночас маленьке й непомітне, що могло б успішно ховатися від відкриття найближчі сімдесят чи вісімдесят років. Випромінювачі Оаса доволі непогано прислужилися цій меті (попри доволі обґрунтований скептицизм щодо їхнього існування[166]).
Звісно, мені довелося трішки понавигадувати деталей, зважаючи на те, як мало на сьогоднішній день відомо про цих звірят. Для цього я нахапався даних з різноманітних джерел щодо газових гігантів[167],[168],[169],[170],[171],[172],[173] і/або щодо коричневих карликів[174],[175],[176],[177],[178],[179],[180],[181],[182],[183],[184], за потреби збільшуючи чи зменшуючи масштаби.
З відстані постріл з головної «Роршахової» зброї страшенно схожий на надпотужний рентгенівський і радіаційний спалах, який нещодавно спостерігали на коричневому карлику, що за всіма правилами мав би бути надто маленьким для такого фокусу[185]. Той спалах тривав дванадцять годин, в мільярди разів перевершував усе, на що здатен в такому питанні Юпітер, і ймовірно став результатом викривленого магнітного поля[186].
Комета Бернса-Колфілда частково заснована на 2000 CR105 — транснептуновому об’єкті, орбіту якого неможливо пояснити лише гравітаційними силами знаних сьогодні об’єктів Сонячної системи[187].
Як і багато інших людей, я стомився від гуманоїдних прибульців з набряклими лобами й від велетенських створених за допомогою комп’ютерної графіки комах, що, може, і схожі на прибульців, але поводяться, як скажені собаки в хітинових скафандрах. Звісно, відмінність сама по собі не набагато краща за типового гребенехребтового родденоїда[188]; природний відбір — універсальний, як і саме життя, і загалом ті самі процеси витворюють життя, хоч де б це відбувалося. Справжнім викликом стало створити прибульця, який справді гідний такої назви й водночас лишається біологічно правдоподібним.
Шифратори — моя перша спроба дати ради цьому виклику. А зважаючи на те, наскільки вони схожі на змієхвісток, що мешкають у земних морях, я, здається, сів у калюжу, обіцяючи показати те, чого ви ще ніколи не бачили. Принаймні, що стосується загальної морфології. Виявляється, змієхвістки мають навіть щось схоже на розгалужену зорову систему шифраторів. Водночас розмноження шифраторів — відбрунькування немовлят від спільного стовбура — запозичене у медузи. Можна витягнути морського біолога з океану, але…
На щастя, що ближче ми придивляємося до шифраторів, то чужиннішими вони здаються. Каннінґем зауважив, що на Землі не виникало нічого схожого на їхні розділені в часі рухові й сенсорні нерви. Загалом, він має рацію, але я можу назвати попередника, який здатен розвинути собі такі штуки: наші власні дзеркальні нейрони запускаються не лише коли ми виконуємо певну дію, а й коли спостерігаємо, як її виконує хтось інший[189]. Цю властивість згадують, коли називають причини розвитку мови та свідомості[190],[191],[192].
Шифратори стають ще дивнішими на метаболічному рівні. Тут, на Землі, створіння, що покладаються виключно на анаеробний синтез АТФ, так і залишилися в одноклітинному стані. Анаеробний метаболізм, хоча він набагато ефективніший, ніж наше спалювання кисню, надто повільний для багатоклітинних організмів[193]. Запропоноване Каннінґемом рішення — просте як день: у перерві між періодами активності лише потрібно поспати кілька тисяч років.
Ідея квантово-механічного метаболізму може видатися ще слабшою, але це не так. Корпускулярно-хвилевий дуалізм може суттєво впливати на біохімічні реакції, що відбуваються у фізіології організму за умов кімнатної температури[194]. За деякими свідченнями, тунелювання важких атомів вуглецю підвищує швидкість таких реакцій на 152 порядки величин[195].
162
Oasa, Y. et al. 1999. A deep near-infrared survey of the chamaeleon і dark cloud core. Astrophysical Journal 526 :336–343.
163
Normile, D. 2001. Cosmic misfits elude star-formation theories. Science 291:1680.
164
Lucas, P. W., and P. F. Roche. 2000. A population of very young brown dwarfs and free-floating planets in Orion. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 314: 858–864.
165
Najita, J. R., G. P. Tiede, and J. S. Carr. 2000. From stars to superplanets: The low-mass initial mass function in the young cluster 1C 348. Astrophysical Journal 541 (Oct. 1):977-1003.
166
Matthews, Jaymie. 2005. Personal communication.
167
Liu, W., and Schultz, D. R. 1999. Jovian x-ray aurora and energetic oxygen ion precipitation. Astrophysical Journal 526 :538–543.
168
Chen, P. V. 2001. Magnetic field on Jupiter. The Physics Factbook, http://hy-pertextbook.com/facts/
169
Osorio, M. R. Z. et ol. 2000. Discovery of Young, Isolated Planetary Mass Objects in the σOrionis Star Cluster. Science 290: 103–106.
170
Lemley, B. 2002. Nuclear Planet. Discover 23 (8).
171
http://www.nuclearplanet.com/
172
Dulk, G. A., etal. 1997. Search for Cyclotron-maser Radio Emission from Extrasolar Planets. Abstracts of the 29th Annual Meeting of the Division for Planetary Sciences of the American Astronomical Society, July 28 — August 1, 1997, Cambridge, Massachusetts.
173
Marley, M. etol. 1997. Model Visible and Near-infrared Spectra of Extrasolar Giant Planets. Abstracts of the 29th Annual Meeting of the Division for Planetary Sciences of the American Astronomical Society, July 28 — August 1, 1997, Cambridge, Massachusetts.
174
Boss, A. 2001. Formation of Planetary-Mass Objects by Protostellar Collapse and Fragmentation. Astrophys.J. 551: L167.
175
Low, C, and D. Lynden-Bell. 1976. The minimum Jeans mass or when fragmentation must stop. Mon. Not. R. Astron. Soc. 176: 367.
176
Jayawardhana, R. 2004. Unraveling Brown Dwarf Origins. Science 303: 322-323
177
Fegley, B., and K. Lodders. 1996. Atmospheric Chemistry of the Brown Dwarf Gliese 229B: Thermochemical Equilibrium Predictions. Astrophys. 1472: L37.
178
Lodders, K. 2004. Brown Dwarfs — Faint at Heart, Rich in Chemistry. Science 303: 323-324
179
Adam Burgasser. 2002. June 1 edition of the Astrophysics Journal Letters
180
Reid, I. N. 2002 Failed stars or overacheiving planets? Science 296: 2154–2155.
181
Gizis, J. E. 2001. Brown dwarfs (enhanced review) Online article supplementing Science 294:801.
182
Clarke, S. 2003. Milky Way's nearest neighbour revealed. NewScientist.com News Service, 04/11/03.
183
Basri, G. 2000. Observations of brown dwarfs. Annu. Rev. Astron. Astrophys 38: 485–519.
184
Tamura, M. et al. 1998. Isolated and Companion Young Brown Dwarfs in the Taurus and Chamaeleon Molecular Clouds. Science 282: 1095–1097.
185
Berger, Е. 2001. Discovery of radio emission from the brown dwarf LP944-20. Nature 410: 338–340.
186
Anonymous, 2000. A brown dwarf solar flare. Science@Nasa, http://science. nasa.gov/headlines/y2000/ast12jul_1m.htm.
187
Schilling, G. 2001. Comet's course hints at mystery planet. Science 292:33.
188
Жартівлива алюзія на Джина Родденберрі, творця культового серіалу про космічні пригоди «Зоряний шлях» («Star Trek»). Найчастіше прибульців у серіалі зображували гуманоїдами з незначними модифікаціями (прим. перекладачів).
189
Evelyne Kohler, Е. et al. 2002. Hearing Sounds, Understanding Actions: Action Representation in Mirror Neurons. Science 297: 846-848
190
Rizzolatti, G, and Arbib, M. A. 1998. Language Within Our Grasp. Trends in Neuroscience 21 (5): 188–194.
191
Hauser, M. D., N. Chomsky, and W.T. Fitch. 2002. The faculty of language: what is it, who has it, and how did it evolve? Science 298: 1569–1579.
192
Miller, G. 2005. Reflecting on Another's Mind. Science 308: 945–947.
193
Pfeiffer, T., S. Schuster, and S. Bonhoeffer. 2001. Cooperation and Competition in the Evolution of ATP-Producing Pathways Science 20 292: 504–507.
194
McMahon, R. J. 2003. Chemical Reactions Involving Quantum Tunneling. Science 299: 833–834.
195
Zuev, P.S. etal. 2003. Carbon Tunneling from a Single Quantum State. Science 299: 867–870.