Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
Коли незадоволення стало відчутним, Сіоран І відновив повноваження асмірівської Служби Запобігання, верховний координатор якої став підпорядковуватися монарху особисто. Служба швидко виявила численні реальні й удавані змови сепаратистів, спрямовані проти імперської влади. Розпочалися гоніння на невдоволених. Частина аристократії, пов'язана із засновниками старих колоній, була відсторонена від влади і частково знищена. Служба також вступила у жорсткий конфлікт зі Знаючими, але позиції останніх були ще надто сильними. Імператор особисто зобов'язав Преподобних сестер та офіцерів Служби встановити неофіційне перемир'я і дотримуватись «політики ненападу». Побоюючись змов, Сіоран І переніс свою резиденцію з бунтівної Альфи Альфи спочатку на Землю, а згодом на віддалену планету Сагунт у системі Капели. Там для нього було побудовано резиденцію Шекану.
В останні місяці життя перестарілого Сіорана І його потенційні наступники почали відкриту боротьбу за владу. Леґенда стверджує, що великого монарха отруїла одна з наложниць. Його найстарший син і офіційний спадкоємець Мартін пережив батька лише на кілька годин. Спочатку у придворній інтризі отримали перемогу військові лідери Імперії. Але ставленик Служби і Флоту Еарлан І (третій син Сіорана Великого) не впорався з повстанням на Альфі Альфі, яке організували і підтримали Знаючі. У 243 році Преподобні сестри посадили на престол юного сина Мартіна — Сіорана Другого. Один за другим прощалися з життям адмірали і міністри Сіорана І та Еарлана І, звинувачені в заколоті та вбивстві законних монархів. Службу Запобігання розігнали. Столичною планетою знову стала Альфа Альфа. Сіоран II збільшив асигнування для транспортного флоту, заохочував комерційні дослідження Темних Шляхів і видобуток у нових колоніях тих ресурсів, які неможливо було синтезувати штучно (передовсім важких металів і рідкоземельних елементів). За часів правління цього монарха нестачу добровольців для освоєння нових світів почали компенсувати виробництвом мільйонів клонів, на плечі яких поклали найбільш трудомісткі роботи на далеких планетах. Освоєння Далекого Космосу знову призупинилося, зміцнився стан чиновників, які створили на освоєних планетах нові спадкові правлячі клани. Імперія поступово і непомітно вступила до епохи своєрідної «феодальної роздрібненості».
Після несподіваної, за загадкових обставин, смерті Сіорана II (263) трон Імперії опинився в руках кількох фінансово-адміністративних угруповань з вузькими політичними інтересами. Чергового коронованого учня й симпатика Знаючих Сіорана Третього (263–270) без особливих зусиль відсторонив від влади власний гарем. За цим заколотом, що увійшов до історичних анналів під назвою «змови семи наложниць», стояли аґенти Служби Запобігання, яка на той час перебувала в підпіллі. Короткочасні й бездарні правління імператриць Селіни (270–272), Наомі (272), Нелі (272–276) і сина останньої Явіса II (276–278) призвели до граничної дискредитації центральної влади і до падіння олігархічної Імператорської Ради, сформованої переважно з альфійців. До влади прийшли адмірали Флоту, пов'язані з правлячими кланами Землі та Аврелії. Столичною планетою була проголошена Земля.
Лідери військових підтримали династичні претензії представника бічної лінії Дому Сіоранів — адмірала Еарлана Мартіна з Дому Тізе. Після відсторонення від влади Явіса II, Знаючих і «гаремного клану» (Домів Харре і Корвінів-Клартів) він посів трон під іменем Еарлана Другого. Його довготривале, непослідовне і авторитарне правління загострило всі кризові тенденції у строкатому співтоваристві великих і малих світів. Офіційно проголошені програми не виконувались. Кричущі відмінності у якості життя громадян на різних планетах викликали нову хвилю масового незадоволення жителів сировинних колоній. Частину світів охопили сепаратистські настрої. У відповідь Еарлан II розгорнув безпрецедентні репресії проти правлячих еліт Периферії. Служба Запобігання знову отримала найширші повноваження та технічні засоби для тотального контролю. Одночасно була урочисто проголошена стратегічна «політика Вирівнювання» (289 рік ЕВ). Ресурси розвинених світів і транссвітових корпорацій насильно відчужувалися для технічної модернізації віддалених колоній. «Вирівнювання» призвело до небаченої корупції й до стрімкого збагачення чиновників з оточення імператора. Отримавши підтримку від малих світів, Еарлан II втратив довіру Випереджуючих планет.