Тінь попередника
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-009-4
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Тінь попередника». Краткое содержание книги:
Роман «Тінь попередника» В.Єшкілєва — перший з трилогії «Фаренго», що виходить в серії інтелектуальних романів «Червоне та чорне», є прикладом абсолютної позажанрової інтеграції почуттів, відчуттів і вчинків. Бо що є реальністю, а що фантастикою — на це навряд чи хтось зможе відповісти.
* * *
Володимир Єшкілєв народився в 1965 році в Івано-Франківську. Естет, енциклопедист і гурман літератури. Колекціонер вражень і шукач пригод. Його твори нагадують елегійні райські кущі, до яких несподівано завітала неприхована правда життя, і ми знову поринаємо в одвічне протистояння добра і зла, любові і ненависті, світла і темряви. В. Єшкілєв — майстер, який одним мазком може змінити напрямок сюжету. Пише в різних жанрах, але віддає перевагу інтелектуалізму в літературі.
Автор низки оповідань, новел, есе. Окремими виданнями вийшли романи «Адепт» (разом з Олегом Гуцуляком), «Втеча майстра Пінзеля», «Богиня і консультант» та інші. Роман «Тінь попередника» — перша частина трилогії «Фаренго».
«Може, й справді отрута?» — Вольск примружився на один із мерехтливих клубків.
— Якщо ж мовити по суті, то так: я уповноважений запропонувати вам посаду штатного археолога експедиції, — сказав Зоран. — Окрема каюта, потрійний оклад спеціаліста вищої категорії плюс класифікація «Учасник далекої експедиції» зі всіма довічними привілеями і сімейним соціальним пакетом.
— Спасибі. Хто буде керувати дослідницькою частиною?
— Підполковник-дослідник, доктор Одолія Ґвендолін Маккосліб-Вей.
— Я згоден.
— Ось і добре, — капітан-командор, здавалося, полегшено зітхнув.
«Невже мене так гарно йому відрекомендували? Хто? Аґенти впливу Ґ'орми?» Вголос археолог спитав:
— Як скоро заплановано відліт?
— Через два тижні лінкор вийде на Тридцять восьмий лімес.
— Це поряд з Аврелією?
Відповіддю став уже звичний для Вольска економний кивок капітан-командора.
Борт лінкора L1 «Ейн-Соф»,
орбіта планети Аурелія (6КА81:4),
зоряна система Мійтра[79].
18 януарія 417 року Ери Відновлення
Зоран обома руками сперся на огорожу резервного посту, підвішеного над портовими і складськими секторами транспортного відсіку лінкора. Звідси було зручно спостерігати завантаження чергового контейнера, привезеного безпілотником. Ця стандартна операція не потребувала присутності людей, роботи самостійно давали собі раду із завантаженням. Впорались би й тепер; присутність командира корабля на посту мала лише символічне значення. Для всіх учасників експедиції, окрім нього, цей контейнер був одним із модульних сховищ розхідних матеріалів під номером 767. І тільки Зоран знав, що в контейнері зберігається ракета, здатна за лічені хвилини досягти швидкості, наближеної до одної п'ятої швидкості світла. Ракета з тератронним зарядом.
Гніздо ґиргів повинно бути ґарантовано знищене.
Такою є воля імператора.
Свою присутність при завантаженні «сімсот шістдесят сьомого» Зоран вважав проявом поваги до цієї волі. Акт, який не потребує свідків.
Контейнер виринув з портового шлюзу, наче тупорилий дирижабль давніх часів. Із висоти поста він не видавався габаритним, але Зоран знав, що захована у контейнері ракета важить майже сто тонн. Маніпулятори кранів зачепили «дирижабль» за магнітні скоби і витягнули його на операційний майданчик. Ззовні — звичайний вантажний контейнер. Сріблястий, з кільцевими ребрами жорсткості й дрібним розсипом датчиків. У таких зазвичай зберігають воду або молекулярний субстрат для виготовлення високоякісної синтетичної їжі. Цей корабель не відправлятимуть до глибин корабельного черева. Його закріплять поряд зі шлюзом, а над ним, у спеціальній ніші, заховається кіборґ-охоронець. Тільки сигнал із комунікатора Зорана зможе активувати вміст «сімсот шістдесят сьомого». Двадцять три хвилини знадобиться для того, щоб контейнер полишив борт лінкора. Вже у космосі розпадеться його маскувальна оболонка, і схожа на чорну гантелю ракета стрибне до цілі. А до того часу екіпаж «Айн Софа» буде впевнений, що найгрізнішою зброєю їхнього корабля є одноразові касетні гама-лазери, здатні пропалити наскрізь небесне тіло завбільшки з Місяць.
Колись на Сельві Зоран охороняв головний шлюз єдиного на планеті порту, здатного приймати великі вантажні кораблі. У тому шлюзі завжди було мокро. Кожного дня на планеті йшли дощі, а всередині, у карантинній зоні, контейнери потрапляли під їдкий душ, що змивав з них грибки і хижу сельвійську фауну. Вода у шлюзі досягала колін охоронців, вона кишіла червами й комахами. Іноді до шлюзу проривалися змії. Дуже прудкі й великі сельвійські змії. Вони плавали швидше від будь-якої земної риби і досягали трьох метрів завдовжки. Ксенобіологи казали, що старі змії виростають до десяти метрів, але таких гігантів біля порту не бачили. Триметрових бачили, а десятиметрових — ні. Охоронці — кіборґи і люди — майже завжди встигали виявити і знищити змій на підступах до карантинної зони.
Але одного разу триметрова змія все ж прорвалася до монтажного майданчика. Вона була двічі поранена і втратила здатність до довгих блискавичних стрибків. Але все ж це була спритна, дуже спритна тварюка. З чорним блискучим тілом і райдужним колючим гребенем, на якому сріблився отруйний слиз. Змія вистрибнула із зливного жолоба і вп'ялася в шию операторові. Вони впали на контейнер — змія і оператор. На великий контейнер, майже точну копію «сімсот шістдесят сьомого». Там, на даху контейнера, Зоран і вбив чорну змію. Там помер нещасний оператор. Його червона кров змішалася з бузковою кров'ю змії і з тією безколірною рідиною, якою обмивали контейнер. Через цей випадок Зоран втратив сержантські нашивки і престижну посаду. Потім його відіслали в сельвійські болота — супроводжувати групу ксенобіологів. На Сельву в ті часи прилітало багато ксенобіологів…
79
Мійтра — зірка відома сучасним астрономам під індексом HD168443.