Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Подією, що спричинила злам у переконаннях консервативних депутатів українського парламенту, а згодом і всього світу, став переворот, здійснений «яструбами» проти Михайла Горбачова 19 серпня 1991 року. Фактично він почався на день раніше в Україні, а конкретно в Криму, де Горбачов перебував у літній відпустці. Увечері 18 серпня змовники з’явилися на порозі його приморської вілли біля Фороса й зажадали запровадження військового стану. Горбачов відмовився підписувати документи, через що заколотники змушені були діяти самостійно. Наступного дня в Москві змовники на чолі з головою КДБ і міністрами оборони та внутрішніх справ оголосили надзвичайний стан на всій території СРСР. Українське керівництво на чолі з Кравчуком відмовилося здійснити надзвичайні заходи в республіці, але, на відміну від російського президента Бориса Єльцина в Москві, не зробило нічого для протидії перевороту. У той час як Кравчук закликав народ України зберігати спокій, Єльцин вивів своїх прихильників на вулиці під російськими прапорами, змусивши військових піти з Москви після перших сутичок між армією і протестувальниками, що призвели до загибелі людей. Змовники не могли більше покладатися на війська і змушені були капітулювати. Менш ніж за сімдесят дві години переворот закінчився і заколотники опинилися під арештом. Москвичі вийшли на вулиці, щоб відсвяткувати перемогу не тільки свободи над диктатурою, а й Росії над союзним центром.
Горбачов повернувся до Москви, але виявився не в змозі повернути владу. Фактично, він став жертвою іншого перевороту, цього разу організованого Єльциним, який скористався послабленням центру, щоб розпочати захоплення Росією інституцій Радянського Союзу. Він змусив Горбачова скасувати указ про призначення своїх людей на посади керівників армії, міліції і сил безпеки, а потім призупинив діяльність Комуністичної партії, не залишивши Горбачову ніякого вибору, окрім як піти у відставку з посади генерального секретаря. Росія фактично перебирала контроль над владними інституціями Союзу, що налякало ті республіки, які ще готові були залишитися у складі СРСР Україна першою проявила ініціативу щодо виходу з формально ще «горбачовського», а насправді вже «єльцинського» Союзу.
Двадцять четвертого серпня 1991 року, наступного дня після того, як Єльцин узяв під свій контроль союзний уряд, український парламент провів голосування з питання про незалежність. «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року, — говорилося у декларації незалежності, написаній Левком Лук’яненком, в’язнем ГУЛАГу з найбільшим стажем, а нині депутатом парламенту, — Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави — України». Результати голосування стали сюрпризом для всіх, у тому числі й для самого Лук’яненка: 346 депутатів проголосували «за», 5 — «утрималися», 2 — «проти». Комуністичної більшості, що виступала проти незалежності України з першої сесії парламенту навесні 1990 року, більше не існувало. Кравчук та його «суверен-комуністи» під нападами з боку опозиції за пасивне сприяння перевороту, зімкнули ряди з націонал-демократами, прихопивши з собою решту компартійних кадрів, які відчули себе зрадженими Москвою та опинилися під загрозою політичної смерті через наступ Єльцина на компартію. Після того як результат голосування з’явився на екрані, зал вибухнув оплесками. Натовп за межами будівлі парламенту святкував перемогу: Україна нарешті стала вільною!
Декларація Лук’яненка посилалася на тисячолітню історію української державності, маючи на увазі традицію, закладену в часи Київської Русі. Ця декларація була фактично п’ятою спробою проголосити незалежність України в XX столітті: перші дві відбулися 1918 року в Києві, а потім у Львові, третя 1939 року на Закарпатті, і четверта 1941 року у Львові. Усі ці спроби були зроблені у воєнний час і зазнали невдачі. Чи відрізнятиметься від них нова декларація — відразу було важко сказати. Відповідь на це питання дадуть події наступних трьох місяців. Всенародний референдум, призначений на 1 грудня 1991 року, той самий день, що й заплановані раніше вибори президента України, мав підтвердити або відхилити голосування парламенту за незалежність. Призначення референдуму мало важливе значення з багатьох причин. Двадцять четвертого серпня 1991 року воно допомогло зробити вибір на користь тим членам комуністичної більшості, які сумнівалися, чи голосувати за незалежність, чи ні. Хоча вони проголосували «за» — їхні голоси, зрештою, не були остаточним рішенням і могли бути відкликані в майбутньому. Також референдум дав Україні шанс вийти з Союзу без відкритого конфлікту з центром. На попередньому референдумі, що був організований Горбачовим у березні 1991 року, близько 70% українців проголосували за те, щоб залишитися у складі реформованого Союзу. Тільки інший референдум мав дозволити повний розрив із ним.