Апологія Сократа. Діалоги

К р і т о н. Я, Сократе, такої самої думки.

С о к р а т. А якщо ми зневажимо судження тямущих людей [E] і знехтуємо те, що від здорового стає кращим, а від нездорового руйнується, то чи варто буде жити після того, як воно буде зруйноване? А це стосується і нашого тіла, правда?

К р і т о н. Так.

[48] С о к р а т. То чи варто нам жити з хирлявим, недужим тілом?

К р і т о н. Мабуть, що ні.

С о к р а т. А чи варто нам жити, коли зруйноване те, чому несправедливість шкодить, а справедливість корисна? Чи, може, ми надаємо більше ваги тілу, ніж іншій частці нашого єства, яка чутливо сприймає несправедливість і справедливість?

К р і т о н. Аж ніяк.

С о к р а т. Чи вона нічого не важить?

К р і т о н. Важить куди більше.

С о к р а т. Отже, дорогий мій друже, першою чергою ми повинні зважати не на думку більшості, а на судження людини, яка розуміє, що справедливе, а що несправедливе, одне слово, людини, яка знає істину. [B] Отож твоя найперша помилка полягає в тому, що ти вважаєш, буцімто ми повинні зважати на думку більшості — і що справедливе, гарне, а що ні. Хоча можуть сказати, що більшість здатна нас убити.

К р і т о н. Очевидно, що скажуть, Сократе.

С о к р а т. Так, мій любий друже. Але мені здається, що це наше судження схоже на попереднє. І думка, що найбільша цінність для людини не саме життя, а життя хороше, лишається в силі, так чи ні?

К р і т о н. Так, лишається.

С о к р а т. А що хороше, красиве, справедливе — це одне й те саме, вважаємо ми чи ні?

К р і т о н. Вважаємо, що одне й те саме.

[C] С о к р а т. Отож, керуючись цими думками, які ми визнали слушними, нам треба виснувати, чи справедливо буде зробити спробу звільнитися з ув’язнення, не питаючи дозволу афінян, чи ні; якщо справедливо, то спробуємо це зробити, якщо ні, то будемо смирно сидіти. А щодо твоїх міркувань про грошові витрати, про людський поговір, про виховання моїх дітей, то остерігаймося, Крітоне, щоб вони не прислужилися тим, хто ладен убивати людей, а потім, якби була спромога, воскрешати їх, і це все так, з дурного розуму, тобто тій самій більшості. [D] А нам з тобою, як цього вимагає наше судження, треба розглянути тільки те, про що ми тільки-но говорили: чи справедливо ми вчинимо, коли підкупимо тих, які мене звідси виведуть, чи самі втечемо й допоможемо втекти іншим, чи, кажучи одверто, не буде така поведінка злочинна? Якщо з’ясується, що чинити так злочинно, то нема чого зважати на те, що коли залишимося тут і сидітимемо без спротиву, [E] нам доведеться вмерти або зазнати іншого лиха, тільки щоб не допуститися злочинної дії.

К р і т о н. Думаю, Сократе, твої слова слушні.

С о к р а т. Нумо ж, друже, розглянемо все це вкупі, і коли ти зможеш висунути якісь заперечення, то заперечуй, і я тебе послухаю, а коли ні, то перестань, мій речистий Крітоне, товкмачити мені одне й те саме, що я повинен звільнитися з ув’язнення всупереч постанові афінян. Я наполягаю на тому, щоб ти схвалив моє рішення, бо нічого не хочу робити всупереч твоїй волі. Отож поміркуй, чи задовольняють тебе наші засновки, [49] і намагайся відповісти на мої питання з усією щирістю.