Апологія Сократа. Діалоги
- Автор: Платон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7851-3
- Переводчик: Иосиф Кобив
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Апологія Сократа. Діалоги». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-03-7851-3
© Ю. Й. Кобів (правонаступник), переклад українською, примітки, покажчик імен, 2004
© Л. Ю. Смольська (правонаступниця Ю. Мушака), переклад українською, 2004
© М. С. Мендер, художнє оформлення, 2017
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017
С о к р а т. Отже, що виходить: людина, яка вправляється в гімнастиці й віддається їй, бере до уваги судження — схвальне чи осудливе — першого-ліпшого чи тільки лікаря або вчителя гімнастики?
К р і т о н. Тільки їх.
С о к р а т. Отож цій людині слід боятися осуду чи радіти похвалі знавця, а не всього загалу?
К р і т о н. Очевидно, що так.
С о к р а т. Отож ця людина повинна гартувати своє тіло, їсти й пити тільки відповідно до приписів того, кому вона вірить і хто на цьому ділі знається, а не так, як це вважають усі інші.
[C] К р і т о н. Погоджуюся з цим.
С о к р а т. Гаразд. Але якщо він не слухається цього знавця, якщо він нехтує його порадами і його похвалами і якщо він зважає на думку й похвали більшості, яка на цьому не знається, то чи не спіткає його лихо?
К р і т о н. Очевидно, що так.
С о к р а т. Яке ж це лихо? Якої шкоди завдасть воно йому? Яка буде біда тому, хто не слухається розуму?
К р і т о н. Очевидно, шкоди зазнає його тіло; тим він зашкодить своєму тілу.
С о к р а т. Дуже добре. А це, Крітоне, слушно й щодо інших речей; не буду перелічувати їх усіх. Отже, коли йдеться про справедливе і несправедливе, гарне і потворне, слушне і хибне, а то річ, яку ми саме обмірковуємо, [D] чи нам слід боятися думки загалу, а чи думки однієї людини, котра на цьому знається, коли є така людина, що її треба поважати і боятися більше, ніж усіх інших укупі? Я маю на думці таку людину, котрої не можна не слухатися без шкоди для себе, як я вже сказав, бо людина від справедливості стає краща, а від несправедливості гине. Невже ж це марна думка?
К р і т о н. Я, Сократе, такої самої думки.
С о к р а т. А якщо ми зневажимо судження тямущих людей [E] і знехтуємо те, що від здорового стає кращим, а від нездорового руйнується, то чи варто буде жити після того, як воно буде зруйноване? А це стосується і нашого тіла, правда?
К р і т о н. Так.
[48] С о к р а т. То чи варто нам жити з хирлявим, недужим тілом?
К р і т о н. Мабуть, що ні.
С о к р а т. А чи варто нам жити, коли зруйноване те, чому несправедливість шкодить, а справедливість корисна? Чи, може, ми надаємо більше ваги тілу, ніж іншій частці нашого єства, яка чутливо сприймає несправедливість і справедливість?
К р і т о н. Аж ніяк.
С о к р а т. Чи вона нічого не важить?
К р і т о н. Важить куди більше.
С о к р а т. Отже, дорогий мій друже, першою чергою ми повинні зважати не на думку більшості, а на судження людини, яка розуміє, що справедливе, а що несправедливе, одне слово, людини, яка знає істину. [B] Отож твоя найперша помилка полягає в тому, що ти вважаєш, буцімто ми повинні зважати на думку більшості — і що справедливе, гарне, а що ні. Хоча можуть сказати, що більшість здатна нас убити.
К р і т о н. Очевидно, що скажуть, Сократе.
С о к р а т. Так, мій любий друже. Але мені здається, що це наше судження схоже на попереднє. І думка, що найбільша цінність для людини не саме життя, а життя хороше, лишається в силі, так чи ні?
К р і т о н. Так, лишається.
С о к р а т. А що хороше, красиве, справедливе — це одне й те саме, вважаємо ми чи ні?
К р і т о н. Вважаємо, що одне й те саме.
[C] С о к р а т. Отож, керуючись цими думками, які ми визнали слушними, нам треба виснувати, чи справедливо буде зробити спробу звільнитися з ув’язнення, не питаючи дозволу афінян, чи ні; якщо справедливо, то спробуємо це зробити, якщо ні, то будемо смирно сидіти. А щодо твоїх міркувань про грошові витрати, про людський поговір, про виховання моїх дітей, то остерігаймося, Крітоне, щоб вони не прислужилися тим, хто ладен убивати людей, а потім, якби була спромога, воскрешати їх, і це все так, з дурного розуму, тобто тій самій більшості. [D] А нам з тобою, як цього вимагає наше судження, треба розглянути тільки те, про що ми тільки-но говорили: чи справедливо ми вчинимо, коли підкупимо тих, які мене звідси виведуть, чи самі втечемо й допоможемо втекти іншим, чи, кажучи одверто, не буде така поведінка злочинна? Якщо з’ясується, що чинити так злочинно, то нема чого зважати на те, що коли залишимося тут і сидітимемо без спротиву, [E] нам доведеться вмерти або зазнати іншого лиха, тільки щоб не допуститися злочинної дії.
К р і т о н. Думаю, Сократе, твої слова слушні.
С о к р а т. Нумо ж, друже, розглянемо все це вкупі, і коли ти зможеш висунути якісь заперечення, то заперечуй, і я тебе послухаю, а коли ні, то перестань, мій речистий Крітоне, товкмачити мені одне й те саме, що я повинен звільнитися з ув’язнення всупереч постанові афінян. Я наполягаю на тому, щоб ти схвалив моє рішення, бо нічого не хочу робити всупереч твоїй волі. Отож поміркуй, чи задовольняють тебе наші засновки, [49] і намагайся відповісти на мої питання з усією щирістю.