Апологія Сократа. Діалоги
- Автор: Платон
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7851-3
- Переводчик: Иосиф Кобив
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Апологія Сократа. Діалоги». Краткое содержание книги:
ISBN 978-966-03-7851-3
© Ю. Й. Кобів (правонаступник), переклад українською, примітки, покажчик імен, 2004
© Л. Ю. Смольська (правонаступниця Ю. Мушака), переклад українською, 2004
© М. С. Мендер, художнє оформлення, 2017
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2017
Візьмім до уваги ще й те, що є вагомі підстави вважати смерть добром. Адже смерть є одним із двох: або вмерти — значить стати нічим і померлий нічого вже не відчуває, або ж, як кажуть люди, це є для душі [D] якась переміна і переселення її звідси в інше місце. Якщо це повна втрата відчуття, щось схоже на сон, коли хтось спить так, що навіть ніяких сновидінь не має, то тоді смерть була б дивовижним надбанням. На мою думку, якби комусь довелося вибрати таку ніч, в яку він заснув би так міцно, що нічого йому навіть не приснилося б, і порівняти потім із тією ніччю інші ночі й дні свого життя, і, поміркувавши, сказати, скільки днів і ночей прожив він у своєму житті [E] краще й приємніше від тої ночі, то, гадаю, не тільки проста людина, а сам великий цар{40} визнав би, що таких ночей було в нього обмаль порівняно з іншими днями й ночами. Отже, якщо смерть є чимось того роду, то я вважаю її надбанням, тому що в такому разі весь час видасться не довшим від одної ночі.
Якщо ж смерть — це немов переселення звідси в інше місце, і якщо правду кажуть перекази, що там перебувають усі померлі, то чи може бути більше добро від неї, мої судді? [41] Адже якщо хтось прийде в Аїд, звільнившись від оцих так званих суддів, і знайде там справжніх суддів, котрі, як кажуть, вершать там суд: Міноса, Радаманта, Еака, Тріптолема{41} та всіх тих півбогів, які за свого життя відзначалися справедливістю, — то хіба поганим буде таке переселення?
А скільки б віддав кожний з вас за те, щоб спілкуватися з Орфеєм, Мусеєм, Гесіодом{42}, Гомером? Тому я маю охоту вмирати багато разів, якщо тільки все це правда. Для мене принаймні було б предивною насолодою вести там бесіди, [B] якби я там зустрівся з Паламедом{43} і з Аяксом, сином Теламона{44}, або ще з кимось із стародавніх мужів, хто загинув жертвою несправедливого вироку, і я думаю, що порівнювати свою долю з їхніми переживаннями було б приємно.
А вершиною вже всього було б проводити час, досліджуючи й розпитуючи тих, що там перебувають, так само, як тут живучих, хто з них мудрий, а хто тільки за мудрого себе вважає, а насправді ним не є. Скільки дав би не один за те, мої судді, аби змогти розпитати того, [C] хто привів велике військо під Трою{45}, або Одіссея{46}, чи Сізіфа{47}, — взагалі безліч інших чоловіків і жінок можна б тут назвати, — з ними розмовляти, спілкуватись і досліджувати їх було б невимовним щастям! У всякому разі, за таке там не страчують. Та й в іншому відношенні жителі того світу щасливіші від живучих тут, адже навічно залишаються безсмертними, якщо правду повідають перекази.
Та й ви, мої судді, повинні з доброю надією думати про смерть і тільки це одне вважати за істину: [D] що добра людина не потребує боятися нічого поганого ні за життя, ні після смерті та що боги не перестають турбуватися про її справи. І те, що мене тепер спіткало, не було справою випадку, навпаки, для мене ясно, що мені краще вмерти й позбутися клопотів життя. Ось чому віщий голос ні разу не стримував мене, і я [E] ніскільки не гніваюсь ні на тих, хто засудив мене, ні на моїх обвинувачів. Хоча вони виносили вирок та обвинувачували мене не з таким наміром, а міркуючи, як би то мені зашкодити. За це вони заслуговують на догану. Про одне тільки їх прошу: якщо, афіняни, ви побачите, що мої сини, підрісши, дбають про гроші або про щось інше більше, ніж про доброчесність, карайте їх за те, дошкулюючи їм так само, як я вам дошкуляв; і якщо вони будуть надто багато про себе думати, насправді бувши нічим, докоряйте їм так само, як я вам докоряв, за те, що вони не дбають про те, про що повинні дбати, і мають високе уявлення про себе, хоч самі нічого не варті. Якщо ви будете це робити, то віддасте належне і мені, й моїм синам.
Але вже пора нам іти звідси, мені — на смерть, вам — до життя, а що з цього краще, того не знає ніхто, крім Бога.
Діалоги
Крітон
Сократ, Крітон
[43] С о к р а т. Чого це ти, Крітоне, завітав так рано? Надворі ще ж не дніє?
К р і т о н. Ще ні.
С о к р а т. А котра година?
К р і т о н. Саме почало світати.
С о к р а т. Дивно, як це тюремний ключар погодився тебе впустити.
К р і т о н. Він мене добре знає, Сократе; я ж бо ходжу до тебе частенько та ще й підмазав його трохи.