Мер сидить на смерті
- Автор: Процайло Андрій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7251-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Мер сидить на смерті». Краткое содержание книги:
Мер Львова осідлав смерть і дійняв її до живого. Бо вона й гадки не мала ділитися своїми секретами. Хотіла взяти місто тихо і без проблем. Адже 15 квітня 2015 року — час змови! Місто Лева, стародавній прекрасний Львів, має померти — так вирішили привиди! Гіршої біди місто не знало від заснування. Чому його потайки від людей треба стерти з лиця землі і хто в цьому винен — проблема не лишень українського красеня. Леву Безрукому знову доводиться рятувати світ. І це не перебільшення. Бо ціною тепер є не тільки звільнення однієї неприкаяної душі. На шальках терезів — свобода! Пітьма прагне раз і назавжди вкрасти в світу сонце!..
У час, коли Земля нарешті усвідомила, що її епіцентр — Україна, це не дивина...
— Ні, я підійду! — Лев згадав, що без мобільного. А номера Марі Борис не мав. Об'явилося чудо з ботанічного саду...
— Леве Львовичу! Я на рідній землі! В аеропорту, як сирітка. Не маю де подітися! Мої в Осло! Голодний, як вовк!
— Треба було поїсти в літаку! — не зміг стриматися Лев, щоб не пожартувати.
— То вам не чартер! Рейсовий літак. Там треба платити! А я студент. У мене грошей, як кіт наплакав.
— Стій, де стоїш. Зараз буду.
— Я знав, що ви справжній друг, Леве Львовичу!
Хоч щось добре останнім часом! Марі і Лев з нетерпінням помчали зустрічати яскравого представника ботанічного саду України. З ним не знудишся!..
Весна була, як обікрадена на базарі дівка. Заплакана, замурзана, не знала, до кого звернутися по допомогу, бо скрізь ввижалися злодії. Так з порожнім гаманцем і подибала додому. Збирати гроші на обновки. Бо нинішні — пішли за вітром... Та Бог з ними, — подумала дівка, — з тими обновками. Аби здоров'я... Буде місяць, будуть зорі, буде сонце... А сонце так майстерно причепурить її у розкішні квіти, що кляті злодії заздритимуть...
Борис Мудрагель не змінився. З нього так і струменів оптимізм, як з рогу достатку. Вундеркінд ум'яв миску борщу, всі вареники, що буди в кав'ярні, і ще порцію пельменів. Запив графином узвару.
— Україна є Україна! — виголосив хлопець, втираючи засмальцьованим рукавом рота. — Куди не кинеш оком — краса, смакота і Лев Львович, який, чує моє серце, знову вліз у якусь халепу.
— Якщо я зараз відірву тобі язика, — мовив Безрукий, — ти вже стільки не зможеш їсти...
— Жартую я. Хіба не знаєте очкарика з ботанічного саду? — сказав Борис. — Усе. Я готовий уважно слухати, як ви тут без мене сумували!
Марі з Левом перезирнулися.
— Я буду не я, якщо помилюся, що ви знову у щось встряли!.. То як, не помиляюся? Тоді давайте все по порядку — будемо розгрібати. Все-таки три голови краще, одна з яких... Самі знаєте... Вірить в усе... Бо немає такого в світі, чого не може бути! Це основний закон успіху!
А що було робити?.. Лев усе й переповів. Про листа. Про Наума Чортополоха. Про зустрічі з мером. Про крісло дракона. Про фото з історичного музею. Про майже інфаркт...
— Я дурію без баяна! Ну не можна приїхати в Україну просто відпочити! І це найкраще, на що може сподіватися молодий учений. Який завдяки вам, до речі, так захопився всілякими невидимими світами, що переконливо може заявити: душа у Львова є! Бо душу має все! Навіть отой вареник, якого я щойно доїв!
— Тебе завжди так з переповненим шлунком заклинює? — запитав Лев.
— Правильно — «глючить». Але «заклинює» теж може бути.
Марі не втрималася і зайшлася сміхом. А від її сміху заряджалося все. Навіть стіни кав'ярні повеселішали, й офіціанти стали якимись жвавішими, щирішими...
— Тягніть свою шкарпетку — будемо розшифровувати послання. З привидами жартувати не можна. Це я вже серйозно. Мені здається, Леве Львовичу, що вас Бог послав на землю, щоб ви своєю наївністю трохи отверезили світ. А чарівну Марі — щоб ви не здичавіли.
— А тебе?
— А мене, — вундеркінд зробив довгу паузу, — щоб я вас врятував від технічного прогресу. Бо дикий лев та Інтернет — це як дурень із запальничкою...
— Ну ти, опудало очкасте, зараз у мене заробиш! Твої окуляри будуть пасувати твоїм очам, як павутиння розбитому дзеркалу. Ніби схожість є, а толку ніякого!..
Марі вже давно так не тішилась. У неї аж сльози виступили зі сміху.
— Перестаньте! — благала. — Давайте до справи. Бо я не витримаю. І Ганнуся вдома з пані Стефою.
Безрукий вийняв з кишені шкарпетку, зі шкарпетки — клаптик паперу.
— Оце все, що я зміг... зафіксувати... — І поклав папірець перед трьома парами очей на вже прибраний столик. — Сам ще не дивився, — пояснив Борисові.
Жарти випарувались. Борис з неперевершеного балакуна вмить умів перевтілюватися у досвідченого дослідника. Він свердлив дивний текст, як хробак проточує вихід на волю. Чоло його було зморщене, як у столітнього дідугана. Марі більше дивилася на вундеркінда, аніж на незрозуміле послання, поспіхом зафіксоване Левом.
— Я це писав, але я нічого не розумію, — скрушно зізнався Безрукий. Марі своїм пальчиком, притуленим до губ, попросила чоловіка помовчати.
— Леве Львовичу, у вас помирає видатний вчений! — випалив шокований Борис.
— Я взагалі-то... вчений... — промимрив ображений Лев.
— О, перепрошую... Я мав на увазі — справжній. А не якийсь там кабінетний, паперовий... Так от: послання дійсно інтригує... Такого хвороблива уява не придумає... Зараз я вам тут його на серветці розшифрую...