Мер сидить на смерті
- Автор: Процайло Андрій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7251-1
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Мер сидить на смерті». Краткое содержание книги:
Мер Львова осідлав смерть і дійняв її до живого. Бо вона й гадки не мала ділитися своїми секретами. Хотіла взяти місто тихо і без проблем. Адже 15 квітня 2015 року — час змови! Місто Лева, стародавній прекрасний Львів, має померти — так вирішили привиди! Гіршої біди місто не знало від заснування. Чому його потайки від людей треба стерти з лиця землі і хто в цьому винен — проблема не лишень українського красеня. Леву Безрукому знову доводиться рятувати світ. І це не перебільшення. Бо ціною тепер є не тільки звільнення однієї неприкаяної душі. На шальках терезів — свобода! Пітьма прагне раз і назавжди вкрасти в світу сонце!..
У час, коли Земля нарешті усвідомила, що її епіцентр — Україна, це не дивина...
Одна надія на нормальних божевільних...
У Марі був вихідний, у Лева лекції після обіду. День видався похмурий і змарнілий. Хоча не дощило. Ганнуся поснідала і щось собі радісне уявляла, бо гугукала і з того тішилася. Марі нарізала капусту на салат. Безрукий не вилазив з Інтернету — вишукував львівських привидів, збирав інформацію про крісло дракона. Сама водичка — нічого конкретного... Одне-два речення — приманки для туристів.
Ганнусі набридло тішитися уявою, вона вгледіла на столі татів мобільний. І почала пхинькати, вимагаючи цю іграшку. А оскільки, як казала Марі, донечка вдалася характером у тата і була вперта, як лев, то добилася свого.
— Чого мала пхинькає? — крикнула з кухні Марі.
Лев, не відриваючись від комп'ютера, вручив Ганнусі мобільний.
— Уже не пхинькає! — відповів дружині.
Донечка дійсно на деякий час замовкла. Розглядала забавку, тиснула на потерті кнопки, що зяяли убого. Адже Безрукий ніяких сенсорів не визнавав — його лапа не була пристосована гладити екрани. Кнопка — інше. Знайшов, натиснув — маєш...
Та враз Ганнуся кинула на підлогу мобільний і так почала ревти, що аж заходилася. Лев підхопився, взяв дитину на руки — вона не замовкала. Прибігла з кухні Марі, закрутилася біля дитини — все марно. Мала ридала і наче хотіла втекти. Боязко позирала вниз. Там лежав мобільний. Марі механічно підняла його, глянула і теж кинула. Ніби телефон її опік. Вихопила з рук Лева Ганнусю і втекла на кухню. Спантеличений Лев помчав за ними. Його двоє найрідніших дівчаток притулилися одна до одної, трусилися і плакали...
— Що таке?! — добивався хоч слова від дружини Лев.
— Там — смерть... — промимрила Марі.
— Де?
— У мобільнику...
Лев обернувся, щоб піти подивитися, що такого вони могли в телефоні побачити. Ну смерть точно туди не могла пролізти...
— Не дивися! — просила Марі. — Благаю тебе, не дивися! Викинь той клятий телефон! Негайно! Через вікно! Або ліпше облий бензином і спали! Хай іде з димом!..
— Добре, — погодився Безрукий. — Сидіть тут, я зараз усе зроблю.
Лев не був би левом, якби не схотів дізнатися, що саме до смерті налякало його дівчаток. Боязко підняв мобільник, повернув екраном до себе — і отетерів!..
Його спалювали вогненні очі дракона, якого осідлала злюща кістлява смерть... Дракон був живий. Зовсім не крісло, а пекельне чудовисько!.. А смерть не лише наганяла жах, вона була переляканою! Лев ще ніколи не чув і не бачив, щоб смерть боялася!.. І ще помітив, що смерть на моніторі наче приховувала своїми кістками... текст!
Лев згадав, що в час, коли годинник на ратуші востаннє пробемкав північ, він сфотографував крісло дракона!.. Єдиний спалах фотокамери — і все! Аж мер сахнувся того спалаху.
«Здається, почалося!..» — подумав Безрукий. Укинув телефон у кишеню, заглянув на кухню. Дівчатка трохи заспокоїлися. Марі запалила освячені свічки і якимсь зіллям обкурювала кухню. Дим стояв, як на пасовиську, коли палили солому. Але був цей дим добрий, м'який і легкий. Лев відчув, що цей дим проганяє його з дому разом з телефоном...
— Я скоро! — сказав Марі. Дружина лише недовірливо кивнула головою.
10
Борислава Болеславівна, уздрівши Безрукого на кафедрі ледь не за півдня до лекцій, звела лагідно брови, та все ж суворо мовила:
— Здається, ви, Леве Львовичу, йдете на поправку... Ось що значить дисципліна.
— Я схуд на п'ять кілограмів, — буркнув Лев і прикусив язика. Схаменувся, що не те ляпнув.
— Правильно, — потрактувала це по-своєму мудра декан.
Бо почали працювати. Я переглянула деякі ваші нотатки про львівських привидів. Похвально. Ваші привиди, як живі. Мені цікаво...
— Мені теж...
— Тоді до роботи, доценте! Не буду вас відволікати. Бо пахне сенсацією. А нюх на сенсації у мене з пелюшок... — Борислава Болеславівна щезла з кабінету. Безшумно, як привид. Де вона так наловчилася?
«Ти б на чоловіка якого краще нюх нагострила! — подумки порадив їй Безрукий. — Може, не була б такою змією гримучою!»
Лев увімкнув свій робочий комп'ютер. Той захарчав, як сухотник. Безрукий хотів одним ударом його добити, щоб більше не страждав. Але, по-перше, це державне майно. А по-друге, він йому потрібен — кров з носа! Негайно! Цієї ж миті!.. Як повітря, як вода, як усе!..