Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
66. Коли ж воїни лякалися чуток про кількість ворогів, то Цезар ніколи не заперечував і не применшував їх, а навпаки — стверджував та зумисне побільшував. Коли зі страхом очікували надходження Юби, то скликавши воїнів, промовив: “Знайте, що за декілька днів прибуде сюди цар із десятьма легіонами, тридцятьма тисячами кінноти, сотнею тисяч легкоозброєних, трьомастами слонів. Тому краще, аби деякі з вас перестали надалі допитуватися чи домислюватися, а вірили мені, бо я знаю напевне: або ж посаджу їх на старезний човен та накажу забиратися під будь-яким вітром у будь-які землі”.
67. Звертав увагу не на всі правопорушення, і не карав усіх без винятку, а лише дезертирів та заколотників — переслідував та карав їх суворо, закриваючи очі на все інше. Часто після великої битви та перемоги звільняв їх від усіх обов’язків та давав можливість повеселитися усім на дозвіллі, і мав звичку вихвалятися, що його воїни можуть добре битися навіть тоді, коли пахнуть олією. 2. На всіх зібраннях звертався до них не “воїни”, а значно поважніше, називаючи їх “друзями по зброї”. Завжди дбав про їх озброєння, нагороджував їх гарною зброєю, оздобленою сріблом та золотом — як для вигляду, так і щоб краще тримали її у битві, боячись втратити. Любив їх настільки, що коли довідався про поразку Титуріана, то почав відпускати бороду та волосся, і обрізав не швидше, аніж помстився ворогам.
68. Завдяки цьому зробив усіх відданими собі та відважними. Тільки-но розпочав громадянську війну, центуріони з кожного легіону заофірували одного кінного воїна за свій кошт, а всі воїни служили задарма та навіть без харчів, оскільки багатші взяли на себе турботу про бідніших. І за такий довгий період ніхто з воїнів не покинув його, а кожен із тих, що потрапили у полон, відмовлявся служити проти Цезаря навіть за умови збереження життя. 2. Голод, а також усілякі інші труднощі, чи то коли перебували в облозі, чи коли самі стояли облогою, переносили з надзвичайною стійкістю, так що сам Помпей, побачивши біля укріплень Дирахія щось на зразок хліба з трави, яким ті харчувалися, то сказав, що має справу зі звірами, і наказав швидше викинути його і не показувати нікому, аби його воїни не підупали духом, спостерігаючи таку стійкість і рішучість ворога. 3. А про відвагу, з якою воїни боролися, засвідчує те, що після єдиної невдалої битви при Дирахії самі вимагали для себе покарання, так що імператор повинен був радше втішати їх, а не карати. В інших боях незліченну кількість ворожих військ легко перемагали значно меншими своїми силами. Тож одна когорта шостого легіону перед фортецею протягом кількох годин стримувала натиск чотирьох легіонів Помпея, і майже вся полягла від зливи ворожих стріл, яких згодом серед мурів фортеці знайшли сто тридцять тисяч[83]. 4. І це не дивно, якщо згадати окремі подвиги — чи то центуріона Кассія Сцеви, чи воїна Гая Ацилія, не говорячи про інших. Адже Сцева, втративши око, із пораненим стегном та плечем, щитом, пробитим у ста двадцяти місцях, все ж утримував доручену йому оборону брами фортеці. Ацилій у морській битві при Массилії, вхопившись за корму ворожого корабля правицею і втративши її, все ж продовжував одним щитом гнати ворогів перед себе, наслідуючи відомий подвиг грека Цинегіра[84].
69. Ніколи за всі десять років Галльської війни воїни не підняли бунту, і хоча були деякі заворушення протягом громадянських баталій, проте воїни швидко поверталися до служби — і не через терпеливість вождя, а через повагу до нього. Цезар ніколи не йшов на поступки бунтівникам, а завжди ставав проти них: при Плацентії ганебно розпустив дев’ятий легіон[85], хоча Помпей і досі був при зброї, і заледве відновив його після численних та слізних прохань, належно покаравши заколотників.
70. Коли ж в Африці ще палала війна і Рим також був у великій небезпеці, а десятий легіон, погрожуючи, вимагав відпустки та платні, Цезар не завагався вийти до них та розпустити, незважаючи на перестороги друзів. Усіх їх легко переконав та схилив на свій бік одним лише словом — “квірити”[86], яким назвав їх замість “воїни”, а ті одразу ж заперечили, сказавши, що вони воїни; і хоча Цезар відмовлявся, все ж подалися за ним до Африки. Усіх найзаповзятіших бунтівників позбавив третини і здобичі, і призначених земельних наділів.
71. Навіть замолоду йому не бракувало турботи та довіри у стосунку до підлеглих. Масинту, юнака знатного походження, настільки ревно захищав проти царя Гіємпсала, що під час диспуту вхопив сина царя Юби за бороду; і навіть коли юнака проголосили винним та намагалися схопити, Цезар вирвав його з їхніх рук та переховував у себе довгий час, а коли невдовзі після преторства вирушав до Іспанії, то забрав його з собою, посадивши у свою лектику та сховавши за юрбою своїх прихильників і лікторів з фасками.
83
Когорта мала приблизно 350 воїнів, тоді коли 4 легіони — близько 20 тис. Про цей подвиг воїнів Цезаря писало багато інших істориків.
84
Герой Марафонської битви.
85
49 рік до р. X.
86
Квірити — жителі сабінського міста Курес; згодом так урочисто називали римлян та повноправних громадян.