Легенди Львова

У короля Лева був розкішний сад з дивовижними деревами і кущами. За ними доглядав садівник, котрий жив із родиною в затишному куточку. Король у вільні хвилини любив гуляти садом і знав його, як свої п'ять пальців. Кожна квіточка була йому знайома, кожна нова пташка, що з'являлася в саду, не залишалася непоміченою. Та особливо любив король трояндовий кущ, якого йому подарували купці із Персії.

Коли державні справи не давали королю гуляти в саду, садівник сам приходив до нього і сповіщав усі садові новини.

– А як там мій трояндовий кущ? – не забував поцікавитися король.

– Цвіте і пахощі розливає.

А одного разу садівник сповістив, що на улюбленому королівському кущі соловей звів гніздо.

– Що з ним робити – зруйнувати чи лишити? – спитав садівник.

– Залиш. Але побачиш, йому це так не минеться за те, що посмів на моєму кущі вити гніздо.

Минув якийсь час. Садівник, порядкуючи в саду, наблизився до трояндового куща І побачив, як гадюка пожирає пташенят. Садівник не мав нічого в руках, щоб змію відігнати, а поки роззирнувся та знайшов якусь палицю, гадюка зникла. Зосталося тільки порожнє гніздо з кількома пір'їнами.

Садівник негайно побіг до короля.

– Ясний королю! Гадюка пожерла пташенят, що вивелися в гнізді на вашому трояндовому кущі.

– От бачиш, – усміхнувся король, – чи не казав я, що солов'ю отак просто не минеться за те, що вгніздився на моєму трояндовому кущі?

– Казали, ваша величність, казали.

– А що з гадюкою?

– Поки я палку шукав, злодюга втекла.

– Нічого. Знай, що і їй це отак просто не минеться те, що пожерла солов'ят.

Іншого дня садівник взявся косити траву між деревами і несподівано попав на змію, розтявши її на дві половини.

– Поганий знак, – подумалось йому. Аж тут сам король прогулюється.

– Що так замислився? – спитав у садівника.

– Та от саме коса натрапила на ту змію, котра пташенят пожерла.

– Ага, казав я тобі, що не минеться їй, – усміхнувся король. – Тільки пам'ятай, що і тобі так просто не минеться її смерть.

Садівник ще сильніше похнюпився.

Якось над вечір зачув він з глибини саду плюскіт і жіночий сміх. Там знаходився невеликий ставок, у якому розводили рибу. Садівник і його доглядав, а тому дуже здивувався, коли почув галас.

Коли він тихенько підкрався, то здивуванню його не було меж. У ставку плюскалася королівна зі своїми служницями, і всі голі-голіосінькі.

Садівник аж рота роззявив і так захопився, що й не помітив, як чиясь тверда рука впала йому на рамено. Озирнувся – і його охопив жах. Перед ним стояв сам король.

– Ага! То ти ось як у саду порядкуєш? Не маєш ліпшого заняття, як за голими дівчатами підглядати? Геть мені з очей!

Переляканий садівник чкурнув чимдуж до хати. Та не довго довелося йому труситися, бо прийшла за ним сторожа і забрала до в в’язниці.

А вранці наступного дня чекала на садівника шибениця.

Садівника вивели на замкове подвір'я, і він побачив усю королівську знать, що розсілася на лавах. Тим часом кат приставляв до шибениці драбину, ту саму, по якій лазив і садівник, обрізаючи галузки.

Садівник витер сльози і звернувся до короля: