Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
— Ти знаєш полісмена Чарлі Грейді?
— Чарлі? — Полісмен кинув на Річардса сторожкий погляд. — Атож, я знаю Чарлі. Він чергує на п'ятому поверсі.
— Передай йому оце. — Річардс простяг полісменові відірвану частину купона. — Скажи, п'ятдесят центів — процент за позику.
Полісмен обернувся, але Річардс знову зупинив його.
— Принесеш мені розписку від дружини й від Грейді. Гаразд?
На полісменовому обличчі відбилася неприхована відраза.
— Не можеш на слово повірити?
— Де ж пак, на слово,— відказав Річардс із ледь помітною усмішкою. — Ваші хлопці показали мені, що таке довіра. Поки я жив за Каналом, ви дали мені добру науку.
— А цікаво буде подивитися,— сказав полісмен,— як вони за тобою ганятимуться. Візьму в обидві руки по бляшанці пива й не відходитиму від екрана.
— Ти краще не забудь мені розписки принести,— сказав Річардс і тихенько причинив двері перед носом у полісмена.
Віскі принесли через двадцять хвилин, і Річардс попросив здивованого служника дістати йому один-два товстих романи.
— Романи?
— Книжки. Ну, щоб почитати. — Річардс погортав уявні сторінки.
— Слухаюсь, сер,— промовив служник недовірливим тоном. — А на обід що замовите?
Господи, це лайно таки починає засмоктувати його. Він уже тоне в ньому. Перед очима в Річардса раптом замиготіло щось наче мультиплікат: чоловік падає в нужник і потопає в рожевому лайні, що пахне, як „Шанель номер п'ять“. Мораль: лайно є лайно.
— Біфштекс із горошком та картопляним пюре. — „Господи, а чим обідатиме Шійла? Протеїновою таблеткою та чашкою сурогатної кави?“ — Молоко. Яблучний пиріг з вершками. Записав?
— Так, сер. А може?..
— Все,— сказав Річардс, відчуваючи, як його охоплює розпач. — Все. Іди геть.
У нього не було апетиту. Ні до чого.
Річардс відчув похмуру втіху від того, що посильний зрозумів його так дослівно: він, мабуть, вибирав романи з лінійкою в руці. Годилося все, що було більше ніж півтора дюйми завтовшки. Посильний приніс три книжки, про які Річардс ніколи й не чув: „Бог є англієць“ і „Не бути чужаком“, написані в золотий вік роману, та грубезний томисько трирічної давності під назвою „Радощі праці“. Річардс почав з нього й невдовзі зморщив носа. Бідному хлопцеві ведеться добре у „Дженерал атомікс“. Він посувається вгору від підсобника до кваліфікованого робітника. Відвідує вечірні курси (Що він там робить? Вчиться грати в „Монополію?“). На гулянці закохується в гарну дівчину („Мабуть у неї ще не встиг відгнити ніс од сифілісу“). Блискуче складає іспит, і його переводять на посаду молодшого техніка. Підписує шлюбний контракт на три роки і...
Річардс пожбурив книжку через кімнату. „Бог є англієць“ виявилась трохи цікавішою. Він налив собі віскі з льодом і заглибився у читання.
Коли почувся тихий стук у двері, Річардс уже дійшов до трьохсотої сторінки, та ще й добряче залив очі. Одна пляшка стояла порожня. Він підійшов до дверей, тримаючи другу в руці.
— Ось ваші розписки, містере Річардс,— промовив полісмен і зачинив двері.
Шійла нічого не написала, зате передала одну з перших фотографій Кеті. Бен глянув на неї й відчув, як в очах запекли п'яні сльози. Тоді сховав фотографію до кишені й узяв другу розписку. На звороті бланку квитанції про сплату штрафу за порушення правил вуличного руху Чарлі Грейді коротко написав: „Дякую, недоноску. Іди к бісу. Чарлі Грейді“.
Річардс захихотів і кинув папірця на килим.
— Дякую, Чарлі,— промовив уголос. — Саме цього мені й бракувало.
Він ще раз подивився на фотографію Кеті: крихітне червонолице немовля,
якому всього чотири дні, заходиться плачем, купаючись у пошитій Шійлою білій сорочечці. Річардс знову відчув, як на очі йому набігають сльози, й змусив себе думати про записку, що її написав добра душа Чарлі. Цікаво, чи зможе він вижлуктити й другу пляшку, перш ніж у голові йому геть потьмариться? Вирішив спробувати.
Він майже досяг своєї мети.
Цілу суботу Річардса мучило глибоке похмілля. На вечір воно майже минуло, і до вечері він замовив ще дві пляшки віскі. Так само видудлив їх і, прокинувшись у неділю вранці, побачив у бляклому світлі дві велетенські гусениці з тупими кровожерливими очима, що повільно спускалися по протилежній стіні спальні. Річардс дійшов висновку, що не в його інтересах геть очманіти майже перед самим вівторком, і припинив пиятику.
Цього разу похмілля минало повільніше. Він довго блював, а коли блювати стало нічим, залишилися самі спазми. Десь близько шостої вечора вони поступово стихли, і Річардс замовив на обід бульйон. Про віскі й не заїкнувся. Потім попросив принести з десяток записів різних виконавців неороку. Одначе музика швидко йому набридла.