Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори
- Автор: Солон, Марциал Марк Валерий
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-261-9
- Переводчик: Андрій Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Відлуння золотого віку. Антологія пізньої латинської поезії в перекладах Андрія Содомори». Краткое содержание книги:
СРІБНІЙ ВІК
Сенека[13]
Про час
[R 232][14]
[R 418]
Про помірковане життя
[R 407]
[R 408]
Про добро скромного життя
[R 433]
До батьківщини про себе
[R 409]
[До Корсики]
[R 236]
13
Луцій Анней Сенека (4 р. до P. X. — 65 p. після P. X.), уродженець Кордови, провідний римський філософ-стоїк, автор численних філософських трактатів, листів (найпопулярнішими стали його «Моральні листи до Луцілія»); писав також трагедії, сатири, епіграми тощо. Якийсь час, будучи вихователем молодого Нерона, фактично керував державою. Внаслідок придворних інтриг був висланий на Корсику; згодом, на веління того ж таки Нерона, покінчив життя самогубством. У дусі стоїчної філософії, Сенека закликав до скромного життя у злагоді з природою, до плекання розуму, що вирізняє людину з-поміж усіх інших створінь, до стійкості й готовності гідно сприйняти будь-які удари долі, до вміння бути собою; ділився своїм розумінням щастя, дружби, дозвілля, багатства й убогості, життя й смерті… Про що б, однак, не писав, усюди проступає провідна в античних письменників тема часу. Твори Сенеки справили величезний вплив на формування європейської думки. Відомим був Сенека й в Україні (в «Галицьких приповідках», що їх зібрав Г. Ількевич, є й така, іронічна: «Казав Сенека: стій собі здалека та потакуй»). Серед козацької старшини особливо популярними були стоїчні заклики зневажати багатства, біль, несхитно стояти за правду, плекати вірність, дружбу, спокійно дивитися в обличчя небезпеки й самої смерті.
Подані тут епіграми дійшли до нас під іменем Сенеки, проте сам Сенека, очевидно, написав з них лише «Про час» і «До Корсики».
14
Пояснення до маркування див. у вступі до коментарів (с. 201—203). (У електронній версії — прим. їїї)
15
1. «…нагострює зуба…» — найпоширеніший в античних епітет часу — «edax», тобто «їдкий, що усе з’їдає» (у ваґантів: «tempus edax rerum» — «час, пожирач речей»). Найближча наша метафора — «зуб часу».
16
2. «Зрушує все із основ…» — увиразнені в поетичних образах візії неминучих змін знайшли яскраве відлуння у пізнішій європейській поезії, наприклад, у П'єра Ронсара («Гастінському лісорубові»): «Тож істину повів філософ давніх літ, / Що в світі кожна річ прямує до загину, / Щоб форму полишить і іншу взять на зміну. / Там здійметься гора, де мріє простір піль, / Широкий ляже діл, де був афонський шпиль, / I зашумлять жита, де лютували шторми. / Матерія — жива, лиш відмирають форми» (переклав Ф. Скляр). У живописі ця філософська тема чи не найзворушливіше подана на полотнах представника німецького романтизму XVIII—XIX ст. Каспара Фрідріха Давіда.
17
6. «…запломеніє в огні…» — за уявленнями філософів стоїчної школи, весь світ періодично гине у вогні. Ця ж тема — далі, у Сульпіція Луперка (с. 147) (У електронній версії — прим. їїї).
18
3. «…на гори громадячи гори…» — натяк на велетнів, Ота й Ефіальта, які, наваливши на Олімп гору Оссу, а на неї — Пеліон, спиналися до неба, поки Аполлон не повбивав їх стрілами.
19
5. «Розуму смерть не йме…» — звеличення розуму, людської думки — в основі стоїчної філософії; Сенека — її чільний представник у Римі. «Toute la dignité de l’homme consiste en Ia pensée» («Уся гідність людини — в її думці») — не раз наголошує у своїх «Думках» Блез Паскаль, чиї роздуми рясніють ремінісценціями із творів античних письменників.
20
1. «Дружби царів уникай…» — автор тут розвиває мотив, який раніше бачимо в Овідія («Скорботних елегії», III, 4, 4 і далі).
21
7. «…вітрило згорни…» (contrahe vela) — Цю ж саму пораду (contrahes vela) дає Горацій Ліцінієві у своїй знаменитій оді про золоту середину (II, 10).
22
11. «З… великим мале…» — поняття відповідності (грец. prepon, лат. aptum, decorum) — одне із засадничих у морально-етичній філософії стародавніх.
23
4. «…юрби уникай…» — таким закликом Сенека починає свій сьомий лист до Луцілія: «Питаєш, чого слід уникати передусім?.. Юрби…». У подальших рядках епіграми помітні виразні ремінісценції зі «Скорботних елегій» Овідія.
24
5. «Інших — труди бойові…» — антитезу «я — інші» чи не найпоетичніше увиразнив Тібулл у своїй першій елегії: «Інший хай горне собі рудого золота копи… — Я ж — убогість обрав, життя дозвільного стежку…».
25
8. «…Часом своїм володіть.» — бути господарем свого часу, не піддаватись «окупації» (homo occupalus — зайнята, ділова людина) — провідна думка філософських творів Сенеки.
26
1. Кóрдуба (тепер Кордова) — місто в Іспанії, батьківщина Сенеки. Кордуба сильно постраждала від громадянської війни між Цезарем і Помпеєм.
27
11. Лузитанія — римська провінція на території суч. Португалії; у II ст. до н. е. лузитани воювали з римлянами, зокрема і проти Кордуби, що була в римському володінні.
28
13. «…прибивають до скелі…» — натяк на прикутого до скелі Прометея; цей натяк акцентовано грою слів: «вбив» (12) — «прибивають» (13).
29
Острів Корсика (у греків — Кірнос) в епоху Імперії був звичним місцем для заслання. Сенека відбував тут заслання вісім років (41—49 pp.). Перше місто на острові заснували у VI ст. до н. е. грецькі колоністи з малоазійського міста Фокеї. Ільва (тепер — Ельба) — невеликий острів на схід від Корсики. Пес — сузір’я Великого Пса (який «ощирюється» своєю найяскравішою зіркою — Сіріусом); поява цього сузір'я на передранковому небі (в середині липня) збігалася з настанням найспекотнішої пори року.