Одинадцять хвилин
- Автор: Коэльо Пауло
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: «Софія»
- ISBN: 978-966-8075-94-0
- Переводчик: В. Шовкун
- Жанр: Романы для взрослых
Электронная книга - «Одинадцять хвилин». Краткое содержание книги:
Як правило, такі зустрічі відбуваються, коли ми доходимо до межі, коли в нас виникає необхідність померти й емоційно відродитися. Ці зустрічі нас чекають — але ми здебільшого уникаємо їх. Проте, коли нас опановує розпач, коли нам уже немає чого втрачати або, навпаки, життя приносить нам багато радості, тоді невідоме проявляє себе й наш світ змінює напрямок свого руху.
Ще в Бразилії вона прочитала книжку про одного пастуха, який у пошуках свого скарбу зустрічається з багатьма труднощами, і саме ці труднощі допомагають йому домогтися того, чого він прагне: Це був і її випадок. Вона тепер цілком усвідомлювала, що її було звільнено для того, щоб вона могла віддатися своєму справжньому покликанню — бути моделлю та манекенницею.
Вона винайняла маленьку квартирку (в якій не було телевізора, бо їй треба було бути максимально ощадливою, доки вона справді не стане заробляти багато грошей) і з наступного дня стала ходити по агенціях. Повсюди їй казали, щоб вона залишила свої професійно виготовлені фотографії, але, зрештою, то був внесок у її майбутню кар’єру — всяка мрія коштує дорого. Тож значну частину своїх грошей вона витратила на чудового фотографа, який розмовляв мало, а вимагав багато: у своїй студії він мав величезний гардероб, і вона позувала йому у сукнях строгих, екстравагантних і навіть у купальниках-бікіні, побачивши які перекладач-охоронець та її колишній імпресаріо Маїлсон, її єдиний знайомий у Ріо-де-Жанейро, помер би від захвату. Вона замовила фотографові кілька зайвих копій, написала листа, де розповіла, що живе щасливо у Швейцарії, і відіслала його разом із фотографіями своїй родині. Вони там подумають, що вона стала багатою володаркою гардеробу, якому можна тільки позаздрити, і що тепер вона найуславленіша дівчина їхнього маленького міста. Якщо все справді буде так, як вона задумала (вона вже прочитала чимало «позитивних відгуків» і не мала найменшого сумніву у своїй перемозі), то при поверненні її зустрічатимуть із оркестром, і вона спробує переконати префекта, щоб один із майданів у місті назвали її ім’ям.
Вона придбала мобільний телефон, із тих, що працюють із карточками попередньої оплати (оскільки вона не мала постійного місця проживання) і протягом кількох наступних днів чекала виклику на працю. Їла в китайських ресторанах (найдешевших) і, щоб збавити час, навчалась, як божевільна.
Але минав час, а телефон мовчав. На її подив, ніхто не чіплявся до неї, коли вона прогулювалася берегом озера, крім кількох торговців наркотиками, що перебували завжди в одному місці, під одним із мостів, які з’єднували чудовий старовинний парк із сучаснішими кварталами міста. Вона почала сумніватися у своїй красі, аж поки одна з колишніх колежанок по роботі, з якою вона випадково зустрілася у кав’ярні, сказала, що винна в цьому не вона, а швейцарці, котрі не люблять турбувати нікого, та чужоземці, котрі бояться бути притягнутими до відповідальності за «сексуальний напад» — поняття, яке спеціально вигадали для того, щоб жінки в усьому світі відчули себе негарними.
Рядки зі щоденника Марії, написані в ту ніч, коли вона не мала мужності ані вийти з дому, ані жити, ані далі сподіватися почути телефонний дзвінок, що так і не пролунав:
Сьогодні пройшла біля парку розваг. Оскільки я не можу навмання розкидати гроші, то вирішила ліпше подивитися на людей. Дуже довго стояла біля російських гірок: я бачила, що більшість людей заходили туди в пошуках емоцій, та коли вагончики рушали, то вмирали від страху й просили зупинити поїзд.
Що ж вони прагнули там знайти? Якщо вони зважилися на авантюру, то чому не були готові витримати до кінця? Чи вони думають, що було б розумніше не гойдатись отак угору та вниз, а провести цей час на каруселі, крутячись на одному місці?
У цю мить я надто самотня, щоб думати про любов, але я повинна переконати себе, що це минеться, що я знайду собі роботу і що я перебуваю тут, бо сама обрала собі таку долю. Російські гірки — це моє життя, а життя — гра шалена й сповнена галюцинацій, життя — це стрибок з парашутом, це — постійний ризик, це — падати й знову злітати вгору, це — альпінізм, це — прагнення піднятися вище самої себе й залишатися невдоволеною та стривоженою, якщо тобі це не вдасться.
Нелегко перебувати далеко від своєї родини, від мови, в якій я можу виразити всі свої емоції та почуття, та від сьогодні, щоразу, коли настрій у мене буде зовсім поганий, я згадуватиму цей парк розваг. А якби я заснула й несподівано прокинулася на російських гірках, що я відчула б?
Думаю, першим моїм відчуттям було б відчуття того, що я в полоні, страшенно наполохана тими перепадами висот, що мене нудить і що мені хочеться вирватися звідти. Але якби я повірила в те, що рейки — це моя доля, що Бог керує цією машиною, то цей кошмар перетворився б на радісне збудження. Вони є тим, чим вони є, ці російські гірки, надійною і безпечною іграшкою, яка неодмінно доправить тебе до кінця, але, поки моя подорож триває, я змушена озиратися навкруги і кричати від збудження.