Одинадцять хвилин

Марія прибула до Швейцарії геть виснажена, і ще в аеропорту її серце стислося від страху: вона виявила, що цілком залежить від чоловіка, який її супроводжував, — вона не знала цієї країни, не знала мови, не знала, що таке холод. А поведінка Роже змінювалася, мірою того як минали години; він уже не намагався бути люб’язним і приємним, і, хоча жодного разу не спробував схопити її за груди або поцілувати, його погляд зробився якимсь відсутнім і байдужим. Він оселив Марію в маленькому готелі, познайомивши її з іншою бразилійкою, молодою і сумною жінкою, яку звали Вівіан і яка взялася підготувати її до праці.

Вівіан оглянула її згори вниз, без найменших церемоній і без найменшого співчуття до дівчини, яка вперше опинилася за кордоном. Замість запитати, як вона себе почуває, вона відразу перейшла до справи.

— Не плекай собі ілюзій. Він завжди їде до Бразилії, коли одна з його танцівниць одружується, а це, звичайно ж, трапляється досить часто. Він знає, чого тобі треба, і, гадаю, ти й сама це чудово знаєш: ти приїхала сюди, шукаючи або пригод, або грошей, або чоловіка.

Звідки вона про це знає? То, виходить, що всі шукають одного й того ж? Чи, може, Вівіан читає чужі думки?

— Усі дівчата, які сюди прибувають, прагнуть однієї з цих трьох речей, — провадила Вівіан, і Марія була переконана, що вона читає її думки. — Що ж до пригод, то тут надто холодно, аби на щось сподіватися, а крім того, грошей на мандри тобі ніколи не вистачить. Адже тобі доведеться працювати тут майже цілий рік для того, щоб оплатити свою зворотну дорогу, окрім неминучих витрат на житло й харчування.