Таємниця козацького скарбу

Після сніданку бабуся Віра попрощалася й пішла на автобус.

Хлопці спробували втекти до своєї кімнати, але дядько Семен рішуче пішов за ними. Зачинивши за собою двері, він вельми ввічливо попросив їх сісти на стільці. Сам, заклавши руки за спину, почав походжати по кімнаті й торочити:

— Сподіваюся, Даньку, ти вже встиг пояснити своєму другові коло моїх требувань. Поки я тут отвічаю за вас перед вашими родітєлями, прошу їх дотримуватись. Бо від цього залежить моє ставлення до вас, а головне — ваше найближче будуще.

— Це як? — перепитав Богдан.

— Дуже просто. Ти хочеш стати умною і достойною людиною?

— Звичайно, — обережно мовив Бодя.

— Коли — через десять год чи просто зараз?

— Звичайно, зараз…

Правильно, — урочисто промовив дядько Семен. — Бо якщо не стати умною і достойною людиною зараз, то через десять год ти вже нею не станеш. Для цього вам сьогодні досить трьох речей: правильного общенія, соблюдіння режиму дня і мудрої інформації. Перше у вас є, — він мав на увазі себе. — Другим займемося трохи згодом, третім — негайно. Почнемо з телевізора. Ви його дивитесь?

— Дивимось, — кивнув Данило.

— Що саме? Які корисні для школяра вашого возрасту програми?

Хлопці відповіли не одразу, тож дядько Семен ухопився за це:

— Ось! Те, про що я вам кажу! Якщо ви самі сумніваєтеся в пользі чи мудрості того, що показує вам телевізор, то його треба просто виключить! — і дядько Семен урочисто висмикнув штепсель з розетки. — Телевізор відміняється як вредитель. Підемо далі. Книги. Читаєте книш?

— Аякже! — хлопці відповіли майже хором. Данило ^зрозуміло, а Богдан потроху від друга звичку читати перейняв. Правда, книжками перебирав, та до порад начитаного друга таки прислухався.

— Подивимось! — дядько Семен підійшов до стосу книжок, складеного на столі, взяв першу: — «Острів скарбів». Про хлопчика, який не слухався взрослих, тому йому й повезло знайти золото, вкрадене колись одними негідниками в інших негідників. Так, що тут далі… «Одіссея капітана Блада». Знову пірати, тільки благородні. Ось чому серед нашої молоді так багато ледарів — грабувать на великій дорозі легше, і вчать цього ось такі книги. Ну, що там ще… «Тореадори з Васюківки». Капосна книжка про двох фуліганів. Далі переглядати не буду, все з вами ясно. Ідіть за мною.

Що робити — довелося йти. Не тікати ж від нього через вікно і не ночувати в кущах…

Посадив їх дядько Семен за стіл, витяг з сумки і дав кожному новенький учнівський зошит у клітинку. Тоді видобув звідти ж кілька товстезних книжок. Поклав перед кожним по одній. На обкладинці своєї Данило прочитав «Платон». У Боді було написано «Ціцерон».

— Ось. Усе це — умні твори, написані видатними мислителями та філософами. Вам треба читать ці книги, вибирати для себе умні думки та записувать їх у тетрадку. Так будемо робити щодня — вчиться будете. Наприкінці кожного дня перевірятиму записи, буду спрашувать, що ви зрозуміли. Трудіться, не лінуйтеся. Ставайте розумними людьми.

Зітхнули друзі, проте нічого не поробиш. Може, це навіть щось цікаве… Та коли почали гортати перші сторінки, ледь мізки в них не задимілися. Бо стільки нудного й незрозумілого їм навіть у школі не задавали.

Хотіли було хлопці справді втекти, та дядько Семен повернувся з такою ж самою товстою серйозною книжкою в руках, вмостився у кріслі й почав читати, час від часу позираючи на своїх учнів. Ох, тяжка хлопчача доля — підкорилися обоє.

Та про що хлопці найбільше шкодували — нема як із двору вийти. Галка — вона горда, сама до них не прийде. А помиритися з нею хотілося обом. Може, вона навіть чекає, що друзі прийдуть до неї і скажуть: «Вибач, не праві були, давай миритися». Звичайно, вони вчинили правильно, не взявши дівчинку з собою вночі на небезпечну операцію. Але задля того, аби помиритися, кожен готовий був визнати це помилкою.

Під вечір, замучені розумними книжками та мудрими думками, Данько й Богдан не мали сил не те щоб кудись іти гуляти — їсти не хотіли. Погіршення апетиту могло призвести до його повної втрати. Разом з ним почне відходити сила, і це лякало Бодю найбільше. Тому він змусив себе проковтнути півкотлетки, потім ще пів. Далі під наглядом дядька Семена хлопці старанно помили посуд. Нарешті він сказав: «Вільні», і вони, надзвичайно втомлені, завалилися спати і таки справді швидко заснули.

На ранок їх чекало нове випробування. Дядько Семен увімкнув ритмічну музику, під яку Данило з Богданом майже годину робили різні гімнастичні вправи, зокрема бігали підтюпцем по подвір’ю на радість бабусиному песику Гаврику — собака гасав за ними і радо гавкав, перегавкуючи навіть магнітофон.

Після сніданку дядько Семен гуляти їх не відпустив — посадив на дивані у великій кімнаті і довго розповідав, що таке шкідливі звички і як з ними боротися. Далі вони знову читали мудрі нудні книжки, виписуючи з них розумні корисні фрази. Після обіду дядько відправив обох полоти город — тільки дружна праця допоможе викинути з голови думки про всякі дурниці.

Словом, Данькові з Богданом у якийсь момент здалося, що цей день не закінчиться ніколи. Тож коли нарешті вихователь оголосив їм: «Вільні!», Бодя пробурчав:

— Не знаю, як ти, а я з ним хочу щось зробити. Чи стілець під ним підпиляти, чи облити валер’янкою і познайомити з бабиним котиком ближче. Скільки він ще тут буде і чого йому треба?

— Запитав у хворого про здоров’я, — так само тихо відповів Данило. — Нині вже нічого не зробиш. Давай доживемо до завтра і почнемо щось думати. Бо сьогодні, віриш, сил нема. Голова зовсім не працює.

Повірив Бодя, куди ж діватися. Сам такий був.

І зжалилася доля над друзями — дала їм шанс наступного дня.