Гілея

Ні в кого в усьому районі не було такої бідарки, як у дільничного міліціонера Милентія Магура. Пофарбував її Милентій синьою фарбою, голоблі і дуга теж були сині. Сидіння кріпилося до високих ресор, зроблених з першосортної сталі, бо вони не гнулися навіть під вагою Милентія, який у повному спорядженні важив сто десять кілограмів. Але особливо пишався Милентій колесами: ліве було від старої півторатонки, а праве від емки, тому завжди здавалося, що перекошена бідарка ось-ось перекинеться. Та Милентій так приловчився сидіти на ній, що жодного разу й не випав з бідарки, навіть у тих випадках, коли інший би й на возі не влежав. Бідарку тягнув за собою то чвалом, то риссю, залежно від обставин, сивий кінь, смирний і вгодований, бо ні хазяїна, ні його не зобиджали в навколишніх селах. Кінь був розумний, знав усі дороги, варто лиш Милентію назвати село, а він уже сам знав, куди повертати.

Коневі подобалася і легка синя бідарка, і її господар у довгополій синій шинелі. Їздили вони без дорожніх пригод, тільки зупинялися на шляху, щоб попросити в шоферів насоса та підкачати праве емківське колесо, яке часто капризувало. Як воно випускало повітря, Милентій вияснити не міг: то цілий тиждень аж дзвеніло, а то по два рази на день випускало усі атмосфери і капелюшилося по піщаній дорозі. Милентій не знав, що у нього є нерви, і такі пригоди зустрічав з олімпійським спокоєм. Випрягав коня, а сам ішов шукати якусь машину, щоб попросити насоса. Це було не легко, бо на третій повоєнний рік машини траплялися рідко, і доводилося їх інколи чекати в степу цілий день. Власний насос був мрією Милентія, але дістати його було неможливо. За роки служби доводилося Милентію конфісковувати самогонні апарати, крадене зерно, гвинтівки і автомати, поназбирувані хлопчаками на берегах Дніпра, парашути і понтони, сховані в плавнях хазяйновитими дядьками, а насос не попадався.

Синя бідарка котилася степовою дорогою. Кінь і Милентій косилися на праве колесо, яке поволі осідало. Якби ж Милентій їхав сам, то й хай би вже спускало оте кляте колесо, але ж поруч сиділа молода дівчина у старенькому кожушку, підперезаному чорною хусткою. Поверх кожушка була накинута ще одна хустка — з квітами по зеленому полю. З-під неї виглядали кирпатенький носик в ледь помітному ластовинні і сині заплакані очі. Бідарка була вузька, і Милентію довелося докласти чимало зусиль, поки вмостив біля себе дівчину, а щоб все-таки відгородитися якось від заарештованої, то Милентій між собою і дівчиною втиснув бойову трилінійну незаряджену гвинтівку, чим порушив інструкцію. Він іще раз порушив її, коли зіскочив з бідарки, залишивши гвинтівку, щоб подивитися на спущене колесо.

— Приїхали, — не то дівчині, не то коневі сказав Милентій.