Різдвяна історія ("Різдвяна пісня в прозі")
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-79-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Різдвяна історія ("Різдвяна пісня в прозі")». Краткое содержание книги:
Але ось почувся стук у двері, і всі, хто був у кімнаті, так прудко кинулися до дверей, що дівчина — із усміхненим обличчям і в доволі пом’ятому платті — опинилася в самому центрі буйної ватаги і вітала батька, щойно той устиг ступити за поріг у супроводі розсильного, навантаженого іграшками й іншими різдвяними подарунками. Беззахисного розсильного негайно і з неймовірним галасом узяли приступом. На нього видряпувалися, приставивши до нього замість драбини стільці, щоб випорожнити його кишені й відібрати в нього пакети в обгортковому папері; його душили, обхопивши за шию; на ньому повисали, вчепившись за краватку; його дубасили по спині кулаками й буцали ногами, виявляючи таким чином украй ніжну до нього любов! А якими криками здивування й захвату супроводжувалося розгортання кожного пакета! А який невимовний жах охопив усіх, коли найменшого застигли на місці злочину — з іграшковою сковорідкою, засунутою в рот, — і одразу ж виникла підозра, що він уже встиг проковтнути дерев’яного індика, що був приклеєний до дерев’яної тарілки! А які всі були раді, коли тривога виявилася помилковою! Все це просто неможливо описати! Скажемо тільки, що один за одним усіх дітлахів, — а разом із ними й гучні вияви їхніх почуттів, — повиводили з вітальні нагору й повкладали у ліжка, де вони помалу вгамувалися.
Тепер Скрудж спрямував усю свою увагу на дорослих, і сльоза затуманила його погляд, коли господар разом із дружиною і ніжно притуленою до його плеча дочкою зайняв своє місце біля каміна. Скрудж мимоволі подумав про те, що таке ж ґраційне, життєрадісне створіння могло б і його називати батьком і обігрівати подихом своєї весни його сувору зиму!
— Белл, — сказав чоловік із посмішкою, звертаючись до дружини, — а я бачив сьогодні твого колишнього приятеля.
— Кого ж це?
— Вгадай!
— Як я можу вгадати? А втім, здається, здогадуюся! — вигукнула вона і розреготалася вслід за чоловіком. — Містера Скруджа?
— Так, його. Я проходив повз його контору, а він працював там при свічі, не зачинивши віконниць, так що я за всього бажання не міг його не побачити. Його компаньйон, кажуть, при смерті, і він, розумієш, сидить там у себе самісінький. Один, як перст, на всьому білому світі.
— Привиде! — вимовив Скрудж надламаним голосом. — Забери мене звідси.
— Я ж казав тобі, що все це — тіні минулого, — відповів Дух. — Так воно було, і не моя в тому провина.
— Забери мене! — заблагав Скрудж. — Я не можу це витерпіти.
Він повернувся до Духа і побачив, що в його особі якимось незбагненним чином поєдналися окремі риси всіх людей, яких той йому показував.
Не тямлячи себе, Скрудж зробив запеклу спробу звільнитися.
— Відпусти мене! Відведи додому! За що ти переслідуєш мене!
Борючись із Духом, — якщо це можна назвати боротьбою, адже той не чинив жодного опору і навіть немовби не завважував зусиль свого супротивника, — Скрудж побачив, що сніп світла в Духа над головою розгоряється все яскравіше. Підсвідомо відчуваючи, що саме тут приховано ту таємничу владу, яку має над ним ця істота, Скрудж схопив ковпак — вогнегасник і рішучим рухом насунув Духові на голову.
Дух якось одразу осів під ковпаком, і він накрив його аж до п’ят. Але як би міцно не притискав Скрудж вогнегасника до Привидової голови, йому не вдалося загасити світла, що струменіло з-під ковпака на землю.
Страшна втома раптово зморила Скруджа. Його непереборно хилило до сну, і тієї ж миті він побачив, що знову у своїй спальні. Востаннє щосили натиснув на ковпака-вогнегасника, а тоді його рука ослабла, і впавши на ліжко, він заснув мертвецьким сном.