Різдвяна історія ("Різдвяна пісня в прозі")
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-79-1
- Переводчик: Іван Андрусяк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Різдвяна історія ("Різдвяна пісня в прозі")». Краткое содержание книги:
Ото вже були б вражені всі комерсанти Лондонського Сіті, з якими Скрудж вів справи, якби вони могли бачити його щасливе, захоплене обличчя й чути, як він із усією властивою йому серйозністю оповідає подібні дурниці та ще й чи то плаче, чи так дивовижно сміється!
— А ось і папуга! — вигукнув Скрудж. — Зелений, із жовтим хвостиком, і на маківці чубчик, схожий на пучок салату! Ось він! «Бідолашний Робін Крузо, — сказав він своєму господареві, коли той повернувся додому, пропливши навколо острова. — Бідолашний Робін Крузо! Де ти був, Робіне Крузо?» Робінзон гадав, що це йому причулося, але ж ні — це говорив папуга, ви ж знаєте. А ось і П’ятниця — мчить з усіх ніг до бухти! Швидше! Нумо! Швидше!
А тоді, з такою невластивою його характерові раптовою мінливістю, він раптом сповнився жалю, дивлячись на самого себе в дитинстві, й повторював, знову заплакавши: «Бідолашний, бідолашний хлопчик!»
— Як би я хотів… — пробурмотів він згодом, утираючи очі рукавом і заховавши руку в кишеню; але відтак, оглянувшись довкола, додав: — Ні, тепер уже пізно.
— А чого б ти хотів? — запитав його Дух.
— Та нічого, — відповів Скрудж. — Нічого. Вчора увечері якийсь хлопчик заколядував біля моїх дверей. Мені б хотілося дати йому що-небудь, оце й усе.
Дух задумливо посміхнувся і, змахнувши рукою, сказав:
— Поглянемо на інше Різдво.
Із цими словами Скрудж-дитина немов підріс на очах, а кімната, в якій вони опинилися, стала ще темнішою й бруднішою. Панелі в ній розсохлися, віконні рами розтріскались, а від стелі відвалилися шматки штукатурки, оголивши дранку. Але коли і як це сталося, Скрудж знав не більше, ніж ми з вами. Він знав лише, що так і мусило бути, що саме так усе й було. І знову він був тут сам-один, тоді як усі інші хлопчаки розійшлися додому на веселі канікули.
Але тепер він уже не сидів за книжкою, а зневірено крокував із кута в куток. Скрудж глянув на Привида і, ледь похитавши головою, із тривожним очікуванням глянув на двері.
Вони прочинилися, і маленька дівчинка, на кілька років молодша від хлопчика, вбігла в кімнату. Кинувшись хлопчикові на шию, вона поцілувала його, називаючи своїм любим братиком.
— Я приїхала за тобою, любий братику! — говорила крихітка, захоплено сплескуючи тоненькими рученятами і перегинаючись ледь не навпіл від радісного сміху. — Ти поїдеш зі мною додому! Додому! Додому!
— Додому, маленька Фен? — перепитав хлопчик.
— Звісно! — вигукнуло дитя, сяючи від щастя. — Додому! Назовсім! Назавжди! Батько став дуже добрий, зовсім не такий, як колись, і вдома тепер, як у раю. Учора ввечері, коли я лягала спати, він раптом заговорив зі мною так ласкаво, що я не побоялася і попросила його ще раз, щоб він дозволив тобі повернутися додому. І раптом він сказав: «Гаразд, нехай приїде», — і послав мене за тобою. І тепер ти будеш справжнім дорослим чоловіком, — продовжувала крихітка, дивлячись на хлопчика широко розкритими очима, — і ніколи більше не повернешся сюди. Ми будемо разом усе Різдво, і як же ми будемо веселитися!
— Ти стала такою дорослою, моя маленька Фен! — вигукнув хлопчик.
Дівчинка знову засміялася, заплескала в долоньки і хотіла погладити хлопчика по голові, але не дотягнулася і, заливаючись сміхом, стала на пальчики й обхопила його за шию. Потім, сповнена дитячого нетерпіння, потягнула його до дверей, і він охоче пішов за нею.
І тут чийсь грізний голос закричав гулко на всю прихожу:
— Несіть униз скриньку учня Скруджа! — І сам шкільний учитель власною персоною з’явився в прихожій. Він глянув на учня Скруджа люто-поблажливим поглядом і потиснув йому руку, через що той геть розгубився; а відтак повів обидвох дітей у парадну вітальню, більше схожу на обмерзлий колодязь. Тут, залубенівши від холоду, висіли на стінах географічні карти, а на вікнах стояли земний і небесний глобуси. Діставши графин дуже легенького вина і шматок дуже важкого пирога, він запропонував дітям поласувати цими делікатесами, а худому слузі велів винести поштареві склянку «того самого», але він відповів, що дякує хазяїнові, але якщо «те саме» й справді те, чим його вже раз пригощали, то краще не треба. Тим часом скриньку юного Скруджа вже підняли на дах поштової карети, і діти, не гаючись ні секунди, попрощалися з учителем, сіли в екіпаж і весело рушили. Швидко замигтіли спиці коліс, збиваючи сніг із темного листя вічнозелених гілок.
— Тендітне створення! — сказав Привид. — Здавалося, найлегший подув вітерця може її погубити. Але в неї було велике серце.