Різдвяна історія ("Різдвяна пісня в прозі")

Проте люди, які згрібали сніг із дахів, були навдивовижу бадьорі й веселі. Вони задерикувато перегукувалися один з одним, а часом і запускали в сусіда сніжкою — значно менш небезпечною бомбою, аніж та, що злітає часом із язика, — і весело реготали, якщо бомба втрапляла в ціль, і ще веселіше — якщо пролітала мимо. Двері крамничок із курятиною були вже напівпричинені[6], а бакалійні прилавки переливалися всіма барвами веселки. Тут стояли величезні круглі кошики з каштанами, схожі на обтягнуті жилетами животи веселих старих джентльменів. Вони прихилилися до одвірків, а іноді й викочувалися за поріг, задихаючись від пересичення. Тут була і рум’яна, смуглолиця й товстопуза іспанська цибуля, гладка й блискуча, як лискучі від жиру щоки іспанських ченців. Лукаво і нахабно вона підморгувала з полиць дівчатам, які, пробігаючи мимо, з награною сором’язливістю поглядали нишком на підвішену до стелі гілочку омели[7]. Тут були яблука і груші, складені височенними барвистими пірамідами. Тут були грона винограду, розвішені хазяйновитим власником крамниці на найвидніших місцях, щоб перехожі, любуючись ними, безкоштовно ковтати слинку. Тут були груди лісових горіхів — коричневих, ледь затягнутих пушком; їх аромат воскрешав у пам’яті давні прогулянки по лісу, коли так приємно брести, втопаючи по котики в опалому листі, й слухати, як воно шелестить під ногами. Тут були пухкі, темно-коричневі печені яблука, які вигідно відтіняли яскраву жовтизну лимонів і апельсинів і всім своїм апетитним виглядом наполегливо переконували вас принести їх додому в паперовому пакеті і з’їсти на десерт. Навіть золоті й срібні рибки, що плавали у великій чаші в центрі всієї цієї пишноти, — навіть ці холоднокровні натури, здавалося, розуміли, що відбувається щось незвичайне, і беззвучно роззявляючи роти, всі, як одна, в якомусь безпристрасному екстазі описували коло за колом усередині свого маленького замкнутого світу.

А бакалійники! Що ж бакалійники? У них лише одна чи дві віконниці були зняті з вікон, але чого тільки не побачиш, заглянувши туди! Чашки ваг весело дзенькотіли, вдаряючись об прилавок, мотузка стрімко розмотувалася з котушки, а бляшанки прудко стрибали з полиць на прилавок, наче це були м’ячики в руках досвідченого жонґлера. Змішаний аромат кави й чаю так приємно лоскотав ніздрі; родзинок рідкісних сортів було так багато; миґдаль був таким сліпуче білим, палички кориці — такими рівними й довгими; всі інші прянощі так чудово пахли, а цукати так спокусливо просвічувалися крізь цукрову глазур, що навіть у найбайдужніших покупців починало смоктати під ложечкою! Інжир був м’ясистий і соковитий, а чорнослив, соромливо зашарівшись, солодко посміхався у своїх пишно оздоблених коробках. І все, геть усе виглядало надзвичайно смачним і ошатним у своєму різдвяному убранстві… Та найголовнішим було все-таки те, що хоч усіх і охопили поспіх і нетерпіння, що покупці раз-по-раз натикалися один на одного в дверях, аж тріщали їхні плетені кошики, що вони забували покупки на прилавку й стрімголов бігли за ними назад і робили ще сотню подібних промахів, — незважаючи на це, всі в передчутті радісного дня були в напрочуд святковому й чудовному настрої, а господар і його помічники були такі добродушно-привітні, що блискучі металеві пряжки у формі серця, якими пристебнуті тасьми їхніх фартухів, можна було помилково сприйняти за їхні власні серця, виставлені для загального огляду і на радість різдвяним галкам, щоб ті могли подзьобати їх на свята[8].