Panicoffski

В один із вечорів я десь після шостого кухля загріб до господи, здається, «В котяри» називається, що просто під Градом, знаєш «Замок» Кафки? Це ж якраз і є Град, який його надихнув. Дивлюся, все забито, лише одне місце вільне. Ну, я туди падаю. Аж бачу, просто біля мене сидять єдині в закладі дві дівчини гіпуватого вигляду й упівголоса теревенять щось на кшталт «грахтенграхтен», — я дотоді справжньої розмовної англійської ніколи не чув і сприйняв це за голландську. «Чи не маєте цигарки?» — питаю англійською — це я так вирішив запалити задля людського спілкування, бо ніколи серйозно не курив — лишень раз, коли сильно закохався й хотів мати абсолютно ті самі відчуття, що й ґерлфренд. Так от затягаюся на повні легені, кажу: «З самого Гроненгена будете?» — «Як?» — «Ну-ну, жартую, звісно, щонайменше з Неймегена?» — «Та ні, я — з Лондона, а Клер — з Ньюкасла» — «Я перепрошую, ви хочете сказати, що англійки?» — «Власне, а ти місцевий?» — «Так, дозвольте відрекомендуватися: чехословак родовитий із Чеських Будейовиць». Коротше, так і познайомилися. Я тоді й гадки не мав про ньюкаслський акцент джорді, з яким говорила Клер. Я й тепер думаю, що джорді — то якийсь діялект мови Єронімуса Босха і Йогана Кройфа. Потім тиждень вешталися вже разом усіма тими кнайпами 14 сторіччя — «У Томаша» там, «У Флеку», і з Нікі (це та, що з Лондона) в мене склалося щось на кшталт кохання з першого погляду.

Їй, виявилося, за два дні перед тим циганка у Відні наворожила (а слід сказати, Нікі щойно розійшлася з коханим), що стріне вона своє справжнє щастя у Східній Европі. Тож я, немов пилип з конопель, стриб до її життя — і виявився НИМ «собствєнной персоной» тут, як тут. Поручнику, відкоркуйте шампанське! І я його таки відкоркував на пероні, проводжаючи дівчат назад до Відня. Вони були студентками-германістками в універі Ньюкасла. А у Відні того року практикувалися в мові. Коротше, домовилися тримати зв'язок, а тут раптом ні з тих ні з сих, Ґорбі відкриває наступного року хвіртку на Захід для тих, кого запрошують «у гості» знайомі иноземці. Ну я й незчувся, як уже в Лондоні осідаю, і не просто так, а з вірною супряжницею Нікі… А Лідс — то вже потім роботу тут гарну знайшов.