Професор Шумейко
- Автор: Бабич Галина
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-56-2
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Професор Шумейко». Краткое содержание книги:
Окремі характери й епізоди, що змальовує студентське життя юного Клима, мають реальну основу. Це — Київський технікум підготовки культосвітніх працівників у 50-х роках ХХ ст.. У такий спосіб у повісті художньо і гармонійно поєднано правду і домисел.
— Ви знали черницю Фотинію? Дивіться на мене, прямо у вічі! Знали черницю Фотинію? Знали?
— Ні-ко-ли!
— Знали?
Шумейко помітив, що перехожі звертають на них увагу.
— Ідіть собі з Богом!
Чоловік залишався незворушним і холодним мов криця. Та після Шумейко-вих: «потрощу!», «податкову нашлю!», «скуплю все оптом!» — дався на мову!
— Фотинія — моя мати.
І вже до перехожих:
— Шановні українці! Підтримайте комерцію, купіть що-небудь, тут божий товар, — просив син Фотинії і почав гарячково збирати свій товар.
— Та-ак, значить Фотинія. А батько ж хто? Хто батько?
— Ви відлякуєте покупця, пане, кричите, розмахуєте руками.
— Батько хто? — блага вже Шумейко.
— Леонід Андрійович. Ідіть же собі з Богом.
Та-ак, значить парторг, комендант і завгосп в одній особі. Леонід Андрійович Кабздир. Таке не привидиться і після каністри випитого коньяку.
У ресторані «Поплавок» грала музика, хтось уточнював ціну на акацієвий мед, маленька дівчинка канючила: купи і купи... брелок із янголами. А на лаврській дзвіниці: бам, бам, бам! Я лічу вголос, щоб згадати мелодію свого часу, свого трирічного життя біля цієї дзвіниці. Це почуття здатне мене, слабкого і старого, спалити до тла. Не треба. Я мушу все записати, казав же: логіка — корисна наука. «Не сушіть собі голову, професоре», — наче голос із неба. Справді, запишіть усе: Кабздир, Фотинія, 36-та річниця Жовтня. Корисна наука логіка вдруге виручає професора Шумейка.
Додому не поїду. Клим Іванович не хотів виказувати свого розпачу, а ще більше — здатись домашнім безпорадним. Зателефоную, скажу, що поїду на дачу.
— У мене, ріднесенька, все гаразд. Не встигаю із статтею. Усамітнюсь на дачі, заодно і перевірю, як там. До речі, на роботі — карантин, бо кілька студентів захворіли на дифтерію. Щеплення, контакти. Ось і скористаюся цим. Як ти, рідненька? Ната? Радий. У мене все є, сторож Тихін допоможе, коли щось виникне. Будемо на зв'язку. Цілую, рідненька!
У трубці клацнуло.
«Дзвінок Клима — прекрасна винагорода за моє терпіння, вірність і турботу про чоловіка.» Вона не могла сказати про себе, що несказанно вродлива, але ж і дотепер відчуває на собі погляди чужих чоловіків. Забезпечена, але працює, працює у звичайній школі, з неї добра вчителька української мови й літератури. Хоч чоловік іноді й кепкує з її недоречно вживаних іноземних слів, але на роботі у неї все чудово. Останнім часом стосунки з Климом іноді нагадували глухий тунель, з якого ніяк не виберешся на дорогу. І вона жила в тривожному очікуванні чогось страшнішого за тунель. І раптом цей дзвінок, наче джерельце в пустелі. Стало соромно перед донькою, яка щойно запитувала:
— Куди це наш тато поїхав? Пора й вернутися.
— Поїхав — не помер. Вернеться, — байдуже відказала.
А тим часом професор Шумейко мчав на авто до заміського помешкання. Як добре! Вимкнув телефон, радіо, яке в народі називають «брехунець». Сторож Тихін радив: хай балакає, злодії думатимуть, що хтось є вдома. Клим Іванович почав записувати.
VI. 36-та річниця Жовтня
— Де прапор? Я тебе питаю, Лугова!
— Не знаю.
— А про те, що сьогодні 36-та річниця Жовтневої революції, знаєш?
— Знаю.
— Тоді де прапор?
— Не знаю.
Сліпий, глухий, мертвий міг би впізнати голос парторга, завгоспа і коменданта культосвітнього технікуму Леоніда Андрійовича Кабздира. Друга дійова особа діалогу — староста гуртожитку для дівчат Зінаїда Лугова, Зінька.
Парторг був невеликий на зріст, але міцно збитий. У минулому — воєнспец, тому завжди ходив у формі, ходив так, наче цвяхи забивав. У Леоніда Андрійовича
була типова для таких людей підозра: кожен може виявитися твоїм ворогом. Як будь-який літературний персонаж мав і позитивну рису — одну: любив порядок. У гуртожитку для дівчат — 30 ліжок, стільки ж тумбочок, стільки ж матраців і ковдр, один величезний овальний стіл, одна шафа, емальований бачок з водою. Затишно? Затишно. Зате порядок: ліжка «конвертом», дубова підлога свіжа і чиста, бачок із свяченою водою, бо, як уже мовлено, гуртожиток стояв впритул до Великої Лаврської дзвіниці. До «порядку» входило також: щотижня культпохід у баню, раз у півроку — на санпропускник при Жовтневій лікарні. Комендант боявся ворогів серед людей і вошей серед комах.
— Завтра, ні не завтра, восьмого ми ще святкуємо, післязавтра розберемося з тобою, Лугова, на комсомольських зборах! — роз'їдав словами, мов іржа залізо, свій об'єкт (його улюблений термін), Зіньку Лугову.