Професор Шумейко
- Автор: Бабич Галина
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-56-2
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Професор Шумейко». Краткое содержание книги:
Окремі характери й епізоди, що змальовує студентське життя юного Клима, мають реальну основу. Це — Київський технікум підготовки культосвітніх працівників у 50-х роках ХХ ст.. У такий спосіб у повісті художньо і гармонійно поєднано правду і домисел.
— А мені по барабану, — скаже вам асистент Ж., який ось уже 20 років сидить у вузі не тільки без наукового ступеня, а й без шпаргалки, куди можна було б зазирнути, аби щось цінне сказати студентам.
Тільки не професор Шумейко. Цей міністерський чиновник звик робити все ретельно, пунктуально, наближено до досконалості. Як школяр-відмін-ник працював над підготовкою лекційного курсу. Кого тільки не цитував із учених минулого (В. Ключевського, М. Карамзіна, С. Соловйова, М. Костомарова, Л. Гумільова, а сучасних — тут треба багато паперу і чорнила, щоб перерахувати. Допомагали і консультували досвідчені політологи (окремих він власноруч нагороджував) в минулому (не треба і службу безпеки турбувати), викладачі історії КПРС, наукового комунізму, в кращому разі історії. Повірте мені на слові, лекційний курс у професора Шумейка був, як пишуть у звітах, на високому професійному рівні.
Бували дні, коли професор наче й не втомлювався, так вдало і легко оволодівав аудиторією, ніхто його не дратував, цікавих до його дисципліни й особи виявилося багато. Ми сказали: ніхто його не дратував, тільки трішечки — шеф, бо за ним завжди йшла велика свита, як у бояр. Це означає, що у вузі є перша особа, а ви, пане Шумейку, всього-на-всього професор. А таких у вузах, як бліх у поганого кота.
Клим Іванович пройшов сувору і вибагливу життєву школу: голосуй так, як голосує начальство. Як члену вченої ради йому часто доводилося голосувати.
— Цього року збільшуємо набір на навчання з такого фаху: косметолог, перукар, астролог, шоуменеджер, продюсер! Хто «за»?
Професор Шумейко «за».
— Перенести екзаменаційну сесію студента П., оскільки він перебуває у закордонному відрядженні!
Хтось із зали: «У якому?»
— Якому належить. Хто «за»?
Професор Шумейко «за».
— Не розкусиш цього Клима Івановича. А бізнес який, людоньки! «Декамерон» називається. Цікаво, чи читав пан Шумейко Боккаччо?
— То запитайте!
— Якось незручно. Такий коректний, пунктуальний, неконфліктний і... учений.
— Ого, якими словами оперує наша манюня Т.Г.
— Але ж спивається чоловік.
— То це тільки на фуршетах, а вони узаконені.
— А я вам, колеги, скажу по-народному: «Не своїх дітей колише», тобто не своїм ділом займається Шумейко, — професор Бочаров завжди висловлювався фігурально.
Хоч говорили колеги позаочі, але Шумейко про все здогадувався, усе бачив, а значить, усе знав.
— Щось тут затівається, колеги?
— Нічого особливого, Климе Івановичу, обговорюємо тему завтрашньої наукової конференції. Ви будете виступати?
— Аякже! — як міг спокійно відказав професор.
І чоловік став не тільки турбуватися, наче перед кимось виправдовуватися, а й знову мучитися. Тоді ноги ставали ватяними, серце калатало по 100 ударів, охоплювала неймовірна слабкість. От
лукаві! Тримай маску, Климе, льодяну, маску спокою, байдужості. Хай плещуть. Заздрять мені, заздрять та й годі. Ось виплекав кількох аспірантів, чекають захисту. А минулого року чиї студенти одержали грамоти за наукові роботи? Мої. Нехай собі плещуть. Погано, що під час виборів і референдумів знімали (ну як злодій пальто знімає) із лекцій студентів. Але якщо Україні це допоможе, то професор Шумейко «за». Тому, як Лев Толстой, і на цей раз міг собі сказати: «Я живу добре» із студентами. Цікаво, а що думає шеф? Йому ж про все і всіх доповідають. Давно не було нагоди побалакати про політику, Верховну Раду, сучасні досягнення політології.
Зустрілися в коридорі випадково, і Клим Іванович ні з того ні з сього:
— І навіщо це Кравчукові йти довіреною особою до Суркіса, який на мера балотується?
Шеф підскочив, а тоді як гаркне, аж у Боярці, мабуть, чути було:
— Що ви собі дозволяєте? У нас усі національності рівні і мають рівні права.
Клим Іванович зрозумів: відтепер шеф його ворог до віку. А хто ж, як не Клим Іванович, пристібував йому медаль? І звідки Шумейку знати, яка національність у Кравчука, а тим більше в Суркіса?
«Мені байдуже, турок він чи єврей. Чого доброго накинуть ще антисемітизм. Цього тільки бракувало.» Спочатку Клим Іванович злякався, а тоді розлютився.
Обоє стояли один перед одним хижі, мов тигри.
— На мене ніхто в житті так не кричав, хіба що рідненька (це не вголос).