Пожежник
- Автор: Хилл Джо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7489-78-7
- Переводчик: Евгений Гирин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пожежник». Краткое содержание книги:
— Ні, якщо твоє дитя залишиться тут, з нами, — сказала Керол. — Тоді ти мовчатимеш, хай там що вони з тобою робитимуть. Звісно, я не вижену тебе, поки ти не народиш, хоч би що сталося з моїм батьком. І, звісно, я б не стала карати ще й маля, відправивши його у вигнання з тобою. З дітьми так не чинять, ні. Якщо тато помре, ти підеш, але дитина лишиться з нами, щоб гарантувати твою мовчанку. Я сама про неї піклуватимуся.
8
Гарпер протягла нитку крізь Бенову щоку. Він заплющив очі, знову скривившись від болю. Вона різко смикнула ниткою, змусивши його глянути на неї.
— Ти її чув? — прошепотіла Гарпер. Серце досі калатало у грудях. — Бене. Ти чув ту божевільну маячню, яку вона верзла?
Бен всівся на розкладачці. Вони були в палаті, далеко від інших, і розчути їх могли хіба що Отець Сторі чи Нік, але жоден з них не слухав.
За вікнами з вервечок бурульок скрапувала вода, зблискуючи у молочному ранковому серпанку. Бен кволо вдихнув, і повітря засвистіло йому в грудях.
— Сестро, як думаєш, у тебе вийде не зняти мені обличчя з черепа? Я ніби як прив’язаний до нього.
— Я нікому не можу обіцяти, що Отець Сторі виживе, — зашипіла Гарпер. — Не можу обіцяти, що врятую його. Мені потрібно знати, що ти робитимеш, якщо він помре. Ти станеш тим, хто забиратиме в мене з рук немовля?
— Ні! Ні. Гарпер, я б нізащо не забрав у тебе дитину, — прошепотів Бен у відповідь. — Певен, що якби Керол дала такий наказ, охочих би не бракувало. Джеймі Клоуз. Норма Гілд.
— І ти просто стояв би осторонь? Допустив би це?
Шторкою між палатою і почекальнею ковзнула тінь. Керол? Еллі?
Бен глибоко вдихнув, а коли заговорив знову, то голос його звучав достатньо голосно, щоби чути було не лише в сусідній кімнаті, а й, може, на півдорозі до кафетерію.
— У цьому таборі ледь не кожен когось втратив. Кожен з нас по-своєму сирота. Твоє маля нічим не відрізнятиметься від інших. Мені б не хотілося, щоб до цього дійшло, проте мені в житті доводиться миритися з багатьма неприємними моментами. Якось і з цим упораюся. Та хай там як, а змовлятися з тобою чи шепотітися проти Матінки Керол я не стану. Ті, хто перешіптуються, не єднаються в злагоді з рештою табору, а єдиний спосіб вижити — якщо всі ми говоритимемо одним...
— Бляха, та стули вже ти пельку, — і Гарпер тицьнула йому в обличчя голкою, щоб зробити стібок, який насправді був уже зайвим.
9
Минув майже тиждень, перш ніж Гарпер увімкнула телефон.
Увесь цей час вона ховала його в кишені спортивок. Кілька разів на день тягнулася туди долонею, щоб перевірити, чи він ще на місці. Її заспокоювало, коли під великим пальцем виникали обриси скляного екрана та гладенькі сталеві вигини.
Але скористатися ним Гарпер не наважувалася. У перші дні по тому, як вони повернулися з вилазки, вона з неприємністю відзначила для себе, що перебуває під постійним наглядом. У почекальні завжди був хтось із Пильнувальників — буцімто для того, щоб оберігати Отця Сторі, — і вартові мали звичку відсмикувати шторку, коли їм заманеться, і з надуманих приводів зазирати в палату. Гарпер навіть не наважувалася сховати телефон у стелю, до Гарольдового нотатника. Занадто великою здавалася ймовірність того, що хтось зайде в кімнату, поки вона стоятиме на стільці й ставитиме підвісну панель на місце.
Гарпер визначилася з датою, коли ризикне зробити дзвінок. Дев’ятнадцятого лютого в її батька день народження. Якщо він ще й досі живий, йому мало виповнитися шістдесят один. Та тільки дочекатися не вистачило сили волі.
Вона прокинулася рано-вранці сімнадцятого лютого, важко дихаючи від переймів. Нутрощі перетворилися на сире тісто в руках кремезного пекаря, що вирішив місити його ретельно, брутально й методично. Це відчуття чимось нагадувало судоми від діареї; піт пощипував їй обличчя, поки вона намагалася перетерпіти.
Її внутрішня медсестра ідентифікувала ці ритмічні стискання як перейми Брекстона-Гікса, невеличку репетицію перед головною подією. Голову майбутньої матері заповнювали бридкі думки про передчасні пологи. Вона була на двадцять восьмому тижні. Таке цілком могло статися, особливо з жінкою, яка пережила всі мислимі різновиди стресу, стрілянину та бійню. Думка, що в неї можуть початися пологи — що маля почне народжуватися цієї ж миті — змусила її почуватися так, наче вона в ліфті, що падає, бо обірвалися всі троси.