Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
Олена була вражена розповіддю свого товариша Іллі, батько якого, ще коли був зовсім юнаком, потрапив у полон до «банди» Марусі Соколовської. Її хоч і називали Махно в спідниці, але, на відміну від Нестора Махна, Маруся ніколи не домовлялась із ворогом і завжди була безжальна до нього. Разом зі півсотнею комсомольців батько Іллі був схоплений бійцями загону Марусі Соколовської. Красива бойова командирка власноруч зі своїм помічником проводила розправу над полоненими червоноармійцями. Їх вишикували вздовж паркану. Кожного бійця рубали шашкою, а Маруся твердою рукою робила контрольний постріл із нагана. Один за одним падали обм’яклі тіла, а гаряча кров зрошувала землю.
Слухаючи свист шаблі, крик, а потім — постріл, молодий юнак дивився, як одним за одним гинули бійці. Один, другий, третій… Аж ось, як черга вже була так близько й до нього, невідома сила зірвала вісімнадцятилітнього хлопця з місця. І він, не пам’ятаючи себе, перескочив через височенний паркан, який відділяв життя від смерті. Почувся свист куль. Маруся відстрілила юнаку пальця на нозі, але це була невелика втрата порівняно з життям.
Перегортаючи сторінки роману Василя Шкляра, Маруся Звіробій не могла відірватися від чтива. Адже прагероїня книги Маруся Соколовська виявилася землячкою тієї славнозвісної Марусі, яка майже рік, із кінця 1918-го по листопад 1919 року, тримала під контролем територію нинішнього Радомишльського та частину Черняхівського районів теперішньої Житомирської області.
Але читаючи ці сторінки в 2015 році на своєму добровольчому полігоні поблизу Ірпеня, Маруся Звіробій лише дивувалась, що сьогодні має того ж самого ворога і бореться з ним на тій самій території, де і її прагероїня, але найцікавіше мало бути попереду, коли доведеться рік готувати десантників на батьківщині своєї героїні, в Житомирі. Маруся Звіробій ще не знала, що наступного року вона готуватиме бійців... саме там.
Олені запам’яталась та історія, яка про себе ще нагадає.
Маленька Оленка дуже любила книжки, товсті і без картинок. У батьківській бібліотеці до її рук потрапляли далеко не дитячі книжки про війну та про партизанів. Так у підсвідомості дівчинки з’явився інший світ, у якому кожен має ставати на захист своєї держави.
Уже в дорослому віці Олена стала членом військово-історичного клубу, це сталося за кілька років до початку сучасної війни. Під час розмов з ветеранами відкривались страшні незрозумілі речі, як одні люди могли так знущатись над іншими. І це були питання без відповідей.
За своє свідоме життя, повз пресинг системи пропаганди в школі й в країні, наша героїня все ж змогла полюбити свою Україну, завдяки віршам Шевченка та Лесі Українки, які вона любила читати змалку. Хоча завжди була зваженим патріотом та не мала ненависті до інших націй. Через шкільне виховання того часу російською мовою розмовляла навіть краще, ніж українською, і до життя в країні ставилася дуже лояльно. Доки не стався вибух у свідомості, доки не почали розстрілювати Майдан 2014 році.
Олені довелося пробудитися 18 лютого 2014 року на Майдані. Тоді її свідомість змінилась. І вона в розпачі запитувала себе, чому й досі не приймала участі в житті України. Бо тепер зрозуміла, до чого приводить громадянська інертність. Живий, гарячий, пульсуючий Майдан зарядив її новою енергією, яка розносилася о артеріях кожного, хто приймав у ньому участь. Феномен Майдану ще довго будуть обговорювати і вивчати історики, психологи, політики. Майдан наповнив Україну кров’ю, насиченою новим киснем волі та братерства. Саме на Майдані кожен із українців трансформувався у нового громадянина, здатного покласти життя за співвітчизника. Хіба можна здолати країну, в якій кожен готовий померти один за одного? Добровольці йшли на фронт помирати за мирних громадян. Мирне населення об’єднувалося для допомоги українській армії. Люди залишали свої звичні справи і намагалися бути корисними у ці непрості для України часи. Майдан став епіцентром трансформації колективної свідомості українського народу. Явище Майдану з’явилося саме тоді, коли виникла небезпека для української нації.