Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
Поверталася з навчання Катерина окрилена і щаслива. Вона не лише позбавилася своїх власних тягарів, а й озброїлася новими знаннями, які тепер можуть врятувати життя багатьом солдатам. Катерина стала співпрацювати з центрами реабілітації для військових і спілками учасників бойових дій. Як професіонал вона передає свої знання і ділиться досвідом з фронтовими штатними психологами. Результат не змусив себе чекати. Шквал нічних дзвінків поступово став стихати. Катерина радіє, бо багато людей вже можуть отримати психологічну допомогу.
Потребують допомоги не лише чоловіки-військовослужбовці, а й їхні дружини і родичі. Інколи чекати на коханого стає важче, ніж його забути. Психологічна прірва між подружжям зростає з кожним днем. Деякі жінки не витримують і подають на розлучення, поки чоловік на війні. Деякі не можуть знайти спільну мову після повернення коханого. Чоловіки не здатні віднайти розуміння і підтримку найближчих людей. А це може привести до суїциду. Катерині часто доводилося годинами говорити по телефону, організовуючи конференцію між двома людьми. Спочатку було чути претензії один до одного, звинувачення, могла розгорітися сварка, а наприкінці розмови Катерина чула, як люди знаходили розуміння і поєднувалися. Не одна родина була врятована.
У кожному гарнізоні Катерину тепер чекають. Жінка вникає у всі питання військовослужбовців, цікавиться різними сторонами їхнього життя, допомагає вирішувати сімейні проблеми. Коли солдат знає, що вдома у нього все злагоджено, він стає впевненішим у собі, концентрується на бойових завданнях і не так уболіває за залишену сім’ю. Катерина навчає військових розуміти самих себе й гідно справлятися з пораненнями і втратами побратимів. Головне — рухатися далі, жити, аналізувати ситуацію, не замикатися у собі. А ще — вміти допомогти самому собі, коли поруч немає ні штатного психолога, ні побратима. Разом із омандирами Катерина вирішує питання, які виникають кожного дня на полі бою. Комусь не вистачає військового обмундирування, у когось побутові проблеми у сім’ї, які чоловік не може вирішити на відстані, хтось втомився від психологічного перенавантаження, когось треба вислухати, комусь — допомогти прийняти себе скаліченого після поранення.
Треба визнати, що цей бік відносин між чоловіком і жінкою є дуже непростим. Жінка, яка нещодавно вийшла заміж і мріяла про красиве життя і купу дітлахів, не завжди готова подивитися правді в очі. Війна — це некрасиво. Війна — це страшно. Війна — це чекання. Не всі жінки вміють і готові чекати. Ми навчилися бути в курсі останніх тенденцій краси, замовляти одяг та їжу через Інтернет, купувати квитки для подорожей, але не вміємо зрозуміти чоловіка, який пішов на війну. На сьогодні в Україні вже існують курси для соціальної адаптації родин військовослужбовців. І цим не варто нехтувати. Сучасна українська жінка має бути не лише красивою, а й сильною. У першу чергу — психологічно. Жінка повинна вміти підтримати свого чоловіка, який повернувся з війни. Часто це зовсім інша людина, яку треба по-новому пізнавати, вчитися розуміти і знову закохуватися.
Катерина не має особистого кабінету, бо часто чоловіки можуть розкрити душу лише у курилці чи за філіжанкою кави. Так, жінка протягом дня може не випускати цигарку з рук. Є у Катерини так звана «психологічна подушка», яку подарував їй один із комбатів. Спочатку Катерина просто на ній спала, а з часом ця подушка стала психологічним аксесуаром. Чоловіки йшли «на подушку», аби поговорити з Катериною. І хоч майже кожен із них заперечував, що потребував психологічної допомоги, черга до психолога зростала. Катерина намагається допомогти таким чином, щоб чоловіки не втрачали гідності, не виглядали слабкими власних очах. Така розмова ніяк не схожа на типову психологічну консультацію і після неї у солдата залишається враження, що він сам вирішив свою проблему й допоміг собі. Це — головне у професії військового психолога.