Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника
- Автор: Сідак Володимир Степанович, Осташко Тетяна Сергіївна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-75-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Полковник Петро Болбочан: трагедія українського державника». Краткое содержание книги:
Вперше публікуються матеріали судової та слідчої справ П. Болбочана, його листи до провідників Директорії УНР, уривки зі спогадів сучасників.
Книга розрахована на всіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
Коли відбувалися тяжкі бої в січні 1919 р. в районі Суми, Охтирка, Богодухів, Мерчик, Люботин-Зміїв-Ізюм на Слобожанщині, то туди на фронт виїхав полковник Болбочан. В день повороту з фронту Болбочана до Полтави приїхав з Київа теж вже отаман Василь Тютюнник. В Штабі Лівобережного фронту і Запорізького Корпусу прийняв його генштабу полковник Ляшко. В. Тютюнник представився як новий начальник Генерального Штабу, хоч вже ходили чутки, що він був розігнаний повстанчими ватагами Коновальця. Почав В. Тютюнник розпитувати про Болбочана, та інших старшин і де є Болбочан. Йому відповіли, що є на фронті, але незабаром повернеться. Надійшов генштабу полковник Гайденрайх і В. Тютюнник запитав його про ситуацію на фронті. Показали його на мапі… Коли приїхав Болбочан з фронту — доповіли йому, що з Київа прибув отаман В. Тютюнник і хоче негайно бачитися з ним. Болбочан просив хвилину зачекати — бо просто з фронту і трьохденного неспання. Після короткого відпочинку, Болбочан попросив Тютюнника, який почав розпитувати про становище на фронті, Болбочан вияснював йому на мапі, картина була дуже сумна… Почалися якісь суперечки. Тютюнник почав твердити, що пот[р]ібно видати такі й такі розпорядження військам. Розмови ставали все гостріші. Тоді — Болбочан з місця звертається до нього і наказує в 24 години залишити Лівобережну Україну, але Тютюнник показує зарядження Петлюри, в якому говорилося, що Болбочан має виконувати всі його, Тютюнника розпорядження. Але цей наказ Щетлюри] нічого не допоміг і В. Тютюнник мусів виїхати з Полтави.
5) Василь Тютюнник був рівно ж приятелем Волоха і його гайдамаків. З В. Тютюнником ми, Запорізьці, завжди мали непорозуміння, ще під час Гетьманщини, коли стояли на Чернігівськім фронті від Гомеля, до Новгород-Сіверська. Весь час, він до нас і доті чіплявся… Не знаю, що у нього була за політика. Не любив чомусь В. Тютюнник нас регулярних Запорізьців. За Гетьманщини він був лише помішником начальника оперативного відділу Генерального Штабу Української Держави, а н[ачальни]ком Оперативного відділу був генштабу полковник Євген Мішковський 553. В. Тютюнник був у вересні 1918 р. підвищений з ранги сотника до ранги ВІЙСЬКОВОГО СТАРШИНИ за вислугу літ. Здається він був навіть соціал-революціонером, але твердити не можу.
6) Коли бої з большевиками вже точилися в районі Полтави, то тоді з Київа був висланий курінь Січових Стрільців Коновальця під командою сот[ника] Р. Сушка. Цей Сушко був колись улітку 1918 р. пару місяців в 2-му Запорізькому полку, у 5-му заштатному куріні. Полком командував тоді Болбочан. Висилаючи цей курінь до Полтави — С. Петлюра, чомусь видав по телеграфу наказ, згідно якого Сушко, призначався — о горе! Навіть командуючим фронтом і Болбочан мав увійти з усіма військами в його підлеглість, але цей курінь СС так до Полтави і не доїхав — бо ситуація фронту не дозволила… (Курінь CC — Р. Сушка був розбитий, ще в дорозі одним з загонів б[увшої] «бригади ім. Петлюри», що перейшов на бік большевиків під КОМАНДОЮ Хоменка, що прибув з під Черкас під Гребінку (Прим[ітка] переписувача — запорожця С[тепана] Ц[апа]).