Пригоди Олівера Твіста

Увесь той вечір і кілька наступних шпигун просидів у повному спорядженні візника, готовий узятися до діла за наказом старого. Минуло шість вечорів — шість нестерпно довгих вечорів, — і щоразу Фейгін приходив додому розчарований і коротко повідомляв, що не настав ще час. Сьомого дня — в неділю — він повернувся раніше, ніж у попередні вечори, і був у піднесеному настрої. Не приховуючи своєї радості, він звернувся до Ноя:

— Сьогодні ввечері вона кудись піде, і я певен, у тій самій справі; бо цілий день була вдома сама, а чоловік, якого вона боїться, повернеться тільки вдосвіта. Іди за мною! Швидше!

Ной мовчки підхопився з місця. Старий був такий збуджений, що його хвилювання передалося і Ноєві. Обидва крадькома вийшли на вулицю і, хутко поминувши цілий лабіринт завулків, опинились нарешті біля будинку, в якому Ной признав трактир, де він зупинився на свою першу ночівлю в Лондоні.

Вже вибило одинадцяту, і двері трактиру були замкнені. Коли Фейгін стиха свиснув, їх безгучно відчинили. Обидва тихенько ввійшли, і двері за ними зачинились.

Майже не наважуючись говорити, навіть пошепки, і більше розмовляючи на мигах, Фейгін і молодий єврей, що впустив їх, показали Ноєві на віконце в стіні і знаками дали йому зрозуміти, щоб він роздивився крізь нього на особу, яка сиділа в сусідній кімнаті.

— Оце і є та жінка? — ледь чутно спитав Ной, ставши на ослінчик.

Фейгін кивнув головою.

— Я не бачу її обличчя, — прошепотів Ной. — Вона сидить, похиливши голову, а свічка стоїть позад неї.

— Зачекай, — шепнув Фейгін. Він подав знак Барні, і той зник. За якусь мить буфетник увійшов до сусідньої кімнати і, вдаючи, ніби знімає нагар зі свічки, переставив її так, як треба, а заговоривши з дівчиною, змусив її підвести голову.

— Тепер я бачу її, — прошепотів шпигун.

— Добре?

— Я впізнаю її серед тисячі інших.

Він квапливо зіскочив на підлогу, бо двері розчинились і дівчина вийшла з кімнати. Фейгін ледве встиг відтягти його в куток, відгороджений ширмою, і обидва затамували подих, поки вона пройшла повз їхню схованку й зникла за дверима, в які вони щойно ввійшли.

— Цсс! — мовив Барні, трошки прочинивши двері. — Пора!

Ной перезирнувся з Фейгіном і вибіг із трактиру.

— Ліворуч, — шепнув буфетник, — ідіть ліворуч і тримайтеся другого боку вулиці.

Ной так і зробив; при світлі ліхтаря він розрізняв постать дівчини, що вже встигла відійти далеченько від трактиру. Він наблизився на відстань, яку вважав безпечною, і весь час тримався протилежного боку вулиці, щоб краще стежити. Два чи три рази дівчина сторожко озирнулась, а один раз зупинилася, щоб пропустити вперед двох перехожих, які йшли позаду. В міру того, як вона віддалялася від трактиру, в неї, видно, прибувало сміливості, бо тепер хода її стала тверда, впевнена. Шпигун ішов слідом на тій самій відстані, не спускаючи дівчини з очей.