Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
27 травня Палій приніс Гайдукові, який все ще не повертався до свого офісу повідомлення агента «Артист» про нараду в Суздалі. Оля вперше поїхала до лікарні для слизовиків, де розпочався набір пацієнтів. Гайдук, ледве додибавши без топірця до кухні, заварив міцну каву й вони сіли з Палієм за лептоп і почали читати інформацію. Дім, у якому жив Гайдук, посилено охоронявся, жучків у кімнатах не було — принаймні, так твердила служба капітана Середи.
До повідомлення про нараду агент доклав кілька оперативних документів щодо напрямків ударів й місць зосередження військ нападників: на екрані чітко промальовувалися плани Ганса Муратмухамедова — дві стріли, що пронизували Україну–Русь з півночі, одна — зі сходу і одна — з півдня, з Одеси. Україна нагадувала жертовного бика, прохромленого списами–бандерильями. Матадору залишалося завдати останнього, смертельного удару шпагою в серце. На півночі з російського боку вже зводилися перші фрагменти зернотрубопроводів та гігантських зерносховищ.
— Яка гарна картинка, — сказав Гайдук, розглядаючи фотографії і креслення споруд.
— Можемо не встигнути до початку — занепокоєно заворушився на риплячому стільці Палій. Гайдук сидів на важкому ослінчику бо другого стільця в кухні не було.
— Далі відступати нікуди. Треба діяти, — Гайдук відключив комп'ютер. — Я сподіваюся на вас, Ігорю.
— Я з вами, — глянув у вічі Гайдукові Палій. — Я готовий на все. І не тільки я. Останнім часом я побував у більшості братств, у військах. Люди не хочуть повторення гетьманщини і зради Клинкевича. Незважаючи на світло, напруження зростає. Бояться за долю врожаю.
— Нам треба негайно їхати в гості до Інспектора Кварка, — сказав Гайдук.
— Кварк? Хто це? — з недовірою вимовив незнайоме ім'я Палій.
— Ви чули про «Чорнобиль-30»?
— Нічого конкретного.
— Ви побачите і почуєте багато цікавого.
Дивно, але Гайдук був радий, що Олі немає вдома. Не хотів посвячувати її в свої плани. І не тому що не довіряв, а тому що не знав, як поставиться вона до плану «Ранні жнива».
76
У середу 7 червня 2079 року президент Воля раптово скликав надзвичайне засідання сенату й уряду України–Руси, що мало відбуватися у великій залі президентського палацу на Хрещатику а не на Печерську як зазвичай. Гайдук негайно зв'язався з Індірою Голембієвською, яка сама була заскочена рішенням президента, бо не знала, про що йтиме мова на засіданні. З воріт РОК на Рибальському острові одночасно виїхали три бронеавтомобілі того ж типу що й «Козак Мамай», які роз'їхалися різними маршрутами, прямуючи до президентського палацу — так наполягала охорона Гайдука. В одному з бронеавтомобілів їхали Гайдук і Палій, знервовані, напружено мовчазні: розуміли, що готується щось незвичне. Володимирський узвіз, Європейська площа і Трьохсвятительська вулиця були перекриті для руху транспорту і потрапити сюди можна було лише за спецперепустками. Поліцейські й жандармські підрозділи щільно блокували всі прилеглі до палацу вулиці і окремі будинки.
Гайдук подумав, що за час його перебування в госпіталі знову щось змінилося в державі, в якій стабільною була лише нестабільність. Всюди на залитих сонцем вулицях, охоплених зеленою лихоманкою народження трав, листя та цвітінням каштанів, тріпотіли на вітрі великі яскраві банери: «Воля — наш президент»; «Від Святослава до Волі»; «Україні–Руси — Волю!»
Перед тим, як потрапити до зали засідань на першому поверсі, довелося пройти доскіпливу перевірку: суворі офіцери охорони, які заступили китайців, — і в цьому теж було щось незвичне — ввічливо попросили Гайдука розстебнути генеральську сорочку й показати їм корсет; довго на екрані вивчали тінь карпатського топірця, потім мацали дерев'яну сокирку–руків'я, особливо загострену частину ще довше радились з начальником, але, як виняток, віддали генерал–полковнику його інвалідську ковіньку; хотіли забрати знеболюючі капсули, що тримав у пляшечці в кишені, але він навідруб відмовився віддавати, й охорона змушена була пропустити його.
На подіумі було встановлено три прапори. Праворуч — новий державний прапор України–Руси з чотирнадцятьма зірками: сім золотих на верхній, блакитній частині полотнища, сім синіх — на жовтій. По центру всупереч протоколу там, де мав стояти державний прапор, розміщувався темно–синій, з золотим шитвом важкий штандарт президента, а зліва — блакитний, з малиновим гербом, прапор сенату.
На керівників держави чекали три крісла, низенький скляний столик з пляшками мінеральної води і кришталевими склянками і по центру — прозора трибуна з мікрофонами, за якою зазвичай стояв Василь Воля, даючи прес–конференції.