Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Франческа, вловивши мої кривляння, розреготалася. Джой знову почервоніла, і плями переїхали вгору, від чого лице її стало нагадувати вже не польський, а індонезійський прапор.
— При будь-яких розрахунках, діти, піддавайте сумніву отриманий результат і завжди проганяйте його через станцію. «Захист від дурня» вам підкаже, чи хоч у припустимих межах ви рухаєтесь, — я завершив нотацію і подивився на студентів.
«Діти» глибокодумно мовчали.
— А що з мікрохвилівкою? — невинно спитала Франческа.
Колін перестав свердлити поглядом підлогу, підняв очі на нас і сказав:
— А ми її підірвали.
— Як?!
— Просто. Хотіли приготувати яйця.
— Яйця?!
— Яйця. Бо яйця — це продукт із високим вмістом білка…
Я на мить подумав, що просто з’їжджаю із глузду. Готувати яйця у мікрохвилівці?! Віскі, Танго, Фокстрот?!
— У нас не було каструльки… — пробурмотіла Джой. Її обличчя з індонезійського перетворилось на щось середнє між прапором Швейцарії і Данії.
— Я й поставив яйця в мікрохвилівку, — незворушно сказав Колін. — Температура ж стрімко підвищується, і денатурація біл…
Я не дав йому договорити й засміявся.
— І що далі? — Франческа вже сама була червона, насилу стримуючись, щоб не зареготати.
— А далі вони бабахнули, — зітхнув Колін. — Дверцята винесло разом із кріпленнями, замок вирвало.
— Ого! А скільки ж ти яєць поставив?!
— Сім…
— Сім?!
— Три для Джой, чотири для мене…
— Ох ви даєте!
— Це був експеримент… — спокійно продовжив Колін.
— А зібрати інформацію перед експериментом? Зробити пошук? Заґуґлити? Пошукати відео у YouTube?! Ніяк?!
— Якщо орієнтуватися на Google, то взагалі можна ніяких експериментів не ставити — там і так усе відомо. І що тоді? Жити чужим розумом? Не шукати нового? Ти ж сам казав, що все треба піддавати сумніву і перевіряти самому.
Чесно зізнаюся, мені було нічим крити.
— Я навмисне не ґуґлив, — бубонів Колін. — Я знав, що в пошуковику є відповідь на ключові слова «мікрохвилівка» та «яйця». Мені просто цікаво було зробити власне припущення. Так, я знаю, що воно дурне, але це мій досвід!
І я збагнув, що всередині у Коліні сидить маленький науковець, який розбирає по гвинтику іграшки, щоб дізнатися «як воно працює», який забиває цвяхи в розетку, щоб побачити іскри, який кидає з балкона кульку, наповнену водою, щоб подивитись, як земне тяжіння розмаже воду по асфальту — чи по голові якогось громадянина. І я зрозумів, що всі великі відкриття людства відбулися саме так. Мені стало соромно, і я поплескав його по плечу.
— Вибач, чуваче! Насправді те, що ти зробив, — це дуже круто! Шкода, що мене не було поряд. Це була б чудова пригода!
— Знущаєшся?
— Ні. Я зараз абсолютно серйозно. Інтернет убив у нас дослідників. Замість того, щоб підтвердити або спростувати гіпотезу власноруч, ми ліземо в Google. Замість показати дитині якийсь фізичний дослід прямо на столі, ми йдемо в YouTube. Замість співати самим, йдемо в iTunes. А потім жаліємося, що нам нудно. Ви все правильно зробили. Я пишаюся вами!
Колін закліпав очима, а на обличчі Джой з’явився прапор Китаю.
— Ну гаразд. А що сталося з унітазом? — було незрозуміло, чи то Франческа просто жадала подробиць, чи то хотіла перейняти досвід.
— Я туди викинула результати експерименту… — прошепотіла Джой, і на її обличчі почергово змінилися два прапори — Латвії та Білорусі.
Ми з Франческою не витримали й зареготали. Стажери також. Ми сміялися, напевно, кілька хвилин, а потім усім стало трохи сумно.
— Нам вас не вистачатиме… — тихо сказала Джой і заплакала.
А коли Джой плакала, її обличчя нагадувало прапор Японії.
* * *
Нарешті цей сумний день настав. Я прийшов у командний центр, із неймовірними зусиллями намагаючись здаватися розслабленим і безтурботним.
— Доброго ранку, доброго ранку всім! Доб… Так, я не зрозумів, а що за кислі мармизи? Хтось помер? Ми когось ховаємо, чи до тебе, Чессіно, знову тітка з Сицилії приїхала?
— Колін і Джой сьогодні відлітають.
— Омайґад, не на небеса ж!
— Технічно — в небеса, бо вони летять літаком.
— Не переживай, їх на небеса ніхто не пустить, правда, Коліне?
— Сто відсотків.
— Що правда, то правда. Колін купив чотири різновиди сорочок по сім штук кожної і стільки ж штанів. Уявляєш, він цілий тиждень ходитиме в одному й тому самому одязі!