Olya_#1
- Автор: Худенко Володимир
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Olya_#1». Краткое содержание книги:
Гострий сюжет, яскраві постаті героїв та їхні карколомні пригоди, калейдоскопічне тло створеного автором феєричного світу — то все лише засіб, щоб замислитись над сьогоднішнім буттям.
Олі в цю хвилю здалося, що лейтенанту можна довіряти. Нічого конкретного — просто інтуїція. «Чуйка»…
— Кайле, можна нескромне питання?
Він усміхнувся, просто-таки розштовхуючи якусь квапливу парочку в спортивних комбінезонах і з цілою хмарою маленьких миготливих зондів за спинами…
— Ясна річ.
— Ви давно знаєте капітана?
— Асланоглу? Скільки й вас. Це її перший політ.
— Справді?
— Ну, в якості капітана, — він здвигнув плечима. — А що?
Оля повела бровою.
— Чесно кажучи, я вирішила, що ви її довірена особа… Або типу того.
— Так і є, — кивнув Кайл. — В якомусь сенсі.
Він пояснив:
— Вона здалась мені вельми проникливою людиною. І непоганим офіцером.
— Думаю, ви праві, — кивнула Оля.
— Ну, ми знайшли спільну мову. А беручи до уваги ситуацію з командором…
Він розвів руками, трохи уповільнюючи крок.
— Ви в курсі?
— В загальних рисах, — кивнув Кайл. — На флоті без інтриг ніяк. Мабуть, як і скрізь… Але щось мені підказує…
Він лукаво примружився:
— Що ви володієте більш вичерпною інформацією. І про командора, і про весь наш дивний політ.
— Боюсь, ви перебільшуєте.
Оля спинилась коло вітрини якогось невеликого пабу і, всміхнувшись, окинула лейтенанта оцінюючим поглядом.
— Боюсь, що ні, — лукаво всміхнувся й той.
— Ну, мої теревені з капітаном, ясна річ не пройшли повз ваші вуха, правда ж?
Він соромливо розвів руками.
— Судячи з усього, — продовжила Оля, — ви досвідчений бойовий офіцер і взагалі бувала людина, тож…
Вона окинула неуважним поглядом переливи реклам на вітрині та веселу колотнечу всередині пабу.
— Певне ж, ви зробили якісь висновки з моєї балаканини.
Лейтенант посерйознішав, але позирав на Ольгу так само досить дружньо.
— Я в загальних рисах знаю, що таке «крюк», — почав він. — Доводилось стикатись… В усякому разі — в контексті трепанації.
Оля уважно вгляділась у його дещо дівчаче лице, в дружній, але напрочуд серйозний погляд сіро-зелених очей.
— Решту я, зізнаюсь, мало зрозумів, — вивів він. — Окрім того, що фрази на кшталт «сегменти» та «деконструкція площини» походять з ужитку професійних криптографів. Я ж казав — нас трохи цьому навчали…
Оля вглядалась в його лице.
Так, він більш стелепний, ніж Асланоглу…
Цікаво — наскільки?
— Ви зрозуміли, що я близька до розв’язання ситуації, — констатувала Оля.
- Із цих ваших фраз? — лейтенант повів плечем і взявся правицею за лівий лікоть. — Власне — не певен. Але мені відомо, що таке «лід» — колись перехоплювали човник із цілою купою таких контейнерів…
Непогано, непогано…
— Проте головне, що я зрозумів із вашої розмови… — він примружився. — Це те, що не варто сумніватись у вашій компетенції.
— У моїй компетенції?
Оля дещо глузливо всміхнулась.
— Правильніше було б сказати — у ваших здібностях… Талантах.
Він звеселів, немовби знайшов урешті потрібне слово і неуважно клацнув пальцями.
Олі все більш подобалась ця гра — клята професійна жага…
— Через те, що я вжила вирази на кшталт «крюк», «лід» та «деконструкція площини»? — повела вона, так само глузливо всміхаючись.
Не глузливо навіть, а… з викликом.
— О, ні… — Кайл відчайдушно замотав головою.
Він склав руки на грудях і, озирнувшись, обіперся плечем об вітрину.
— Через те, що ви вжили іншу фразу. Одну.
Он ти який! Ну-ну, подивимось…
— Яку ж саме?
— Nichego, ne obrashchaj…
Кайл затнувся і раптом голосно розсміявся.
Але незлобиво.
— Воля ваша, — продовжив він, — але я вперше бачу…
Він почав загинати пальці…
— Росіянина-офіцера. Росіянина-військового. Росіянина — криптографа корпорації. І зрештою — росіянина на «Руанді». Думаю, ви в курсі, що на цей корабель було непросто потрапити… навіть людям не вашої нації.
Олі дуже сподобалось те, що лейтенант не ховає каменюки за пазухою, а каже просто як є.
— Якщо я просто вивчила мову? Сучасні інфопакети знівелюють будь-який акцент…
— О, ні-ні, — він розкуто махнув рукою. — Ніхто не буде вивчати цю мову просто так — я таких людей нині не знаю. Власне, я також її не знаю — ми просто проходили військову історію, часто-густо користуючись, гм… давнішими матеріалами… Значення того, що ви хотіли сказати, я зрозумів скоріше з контексту.
Він задумався.
- І, до речі, про акцент, — продовжив. — Я звичайно, не бозна-який знавець, але, по-моєму, він у вас не роскосмосівський. Те, що ми чули в архівних дрімах, звучало дещо інакше. Може, щось схоже і є, але…