Беладонна. Любовний роман 20-х років
- Автор: Донченко Олесь Васильевич, Ванченко Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-268-4
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Беладонна. Любовний роман 20-х років». Краткое содержание книги:
— Що ти хочеш цим довести? Що мене для тебе не існує в цьому домі? Що ж, я піду, коли тобі так хочеться. Будь повноправною господинею, якщо в тебе нема іншої перспективи. Я піду… В мене ще багато праці. Я не кину так на глум праці твого батька, як кинув її Володимир.
— Але ж ти, здається, кинула раніш його, ніж Володимир Андрійович зміг віддати ту працю, — зі злісним смішком зауважила Таля. В її руках засичав примус, і здавалось, що то сичала сама Талина злість.
Ганна почувала, що в неї з-під ніг висковзує ґрунт. Вона мусить утриматись за всяку ціну.
— У тому, що я зробила, він сам був багато винуватий. Він мене давно простив. Але, коли б він знав твій вчинок, він тобі цього не подарував би, — промовила Ганна суворим тоном закляття, проте зараз же винувато глянула на Талю, злякавшись, що вона надто жорстоко поводиться з нею.
На диво Таля лише посміхнулася:
— Не подарував би через те тільки, що Володимир твій полюбовник.
— Мерзотнице! — скрикнула Ганна.
— Не гірша, як була моя мама, — так само, не підвищуючи голосу, відповіла Таля.
Ганна відчула, як її всю обдало варом, вона задихалась, але в другий момент її захлинула якась страшна холодна хвиля, кров у жилах зупинилась і навіть нігті на пальцях, якими тільки-но Ганна ладна була вп'ястися в Талю, поблідли. Ганна раптом прозріла. І пригнічена своєю провиною, вона мовчки відійшла від Талі.
Коли б Ганна не розходилася з Ніком, тоді б Володимир напевно був би законним Талиним чоловіком. З них була б прекрасна пара. Обоє музикальні, обоє романтики. Тоді б Володимир напевно мав ту цінність молодого кохання, що її бракувало Ганні, жодної трагедії тоді не було б. Це ж Талин знайомий. Яке мала право перехоплювати його від Талі? І тепер тільки Ганна усвідомила, що з самого початку ревнувала Талю до Володимира.
Так. Таля мала рацію називати її мерзотницею. Піти від них — нехай живуть. Це буде чесніше. На цей раз вона не поїде на помешкання до Володимира, вона оселиться десь у затишку, де ніщо не буде нагадувати їй про нього. Може, це навіть краще зробити, поки він не повернеться з лісу… Від сьогоднішнього дня вони не існують одне для одного.
У кімнаті Ганна знищувала все, що нагадувало тут про неї. Вона рвала папірці, що їх колись писала, вибирала ноти, переписані її рукою, упаковувала всі свої фотографічні картки, книжки з своїми написами…
Все. Тепер їй хотілося б лише тепло попрощатися з Талею.
Ганна підійшла на кухню під сосну.
Таля нехотячи слухала матір, склавши губи в зневажливу гримасу. Хоч би риска вдячності за материну саможертву, хоч би натяк на жаль перед розставанням. Нехай. Ганна нічого від неї не хоче, єдине її прохання — нехай Таля вплине якось на Володимира, щоб він не залишив так справи з Ніковим винаходом.
— Ти ж знаєш, що Вольський хоче привласнити його працю. Батько усе своє життя бився над винаходом, а тепер цей негідник запевняє, що він нічого не винайшов. А Володимир потурає йому.
Жорстоке Талине обличчя щораз набирало ніжних дитячих форм, воно запливало гарячою барвою розпуки. І враз Таля з глухим стогоном кинулася на груди матері.
Ганна притисла Талю з такою втіхою, з якою може притиснути свою дитину мати, що її давно вже вважала за загублену. Таля нічого не говорила, але Ганна почувала, як Талині сльози зогрівають їй груди. В них уже була і вдячність, і любов, і обітниця. Ганна вже з ніяковістю в голосі говорила Талі про її батька, про його видатний винахід, про його любов до Талі. Таля тільки тоді виправдає ту любов, коли примусить Володимира відновити винахід і Нікову репутацію.
— Живіть щасливо! Я не гніваюся. Я завжди любила Ніка і з думкою про нього доживу свій вік.
Ганна поцілувала Талю в голову й уже хотіла відійти, як Таля, зрошуючи сльозами, припала до її руки.
— Люба! Мамусю! Прости!.. Я не хотіла тобі робити боляче… Я його люблю. Я давно його любила.
При останніх словах Ганні пробігла по тілі ніби електрична іскра, але вона стримала тремтіння і, міцно поцілувавши Талю в уста, відійшла.
Таля скорботно дивилася їй услід.
Раптом на півдорозі до станції Ганну перестрів Володимир.
— Це що за комедія? — грізно звернувся він. — Що за потреба така раптом?
— Зовсім не раптом, — лагідно озвалася Ганна, — я давно тобі казала, що хочу жити сама. Справді, Володимире, так буде спокійніше для мене й для вас.
Лагідний Ганнин тон зовсім спантеличив Володимира. Він уже не міг так грізно кричати.