Гаррі Поттер і напівкровний принц
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Серия: Гаррі Поттер (uk) #6
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-966-7047-29-0
- Переводчик: Виктор Евгеньевич Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і напівкровний принц». Краткое содержание книги:
— А ви не хочете позбутися чаклуна, який убив Лілі Еванс?
— Гаррі, Гаррі, та я хочу, але…
— Ви боїтеся, що він з’ясує, що це ви мені допомогли? — Слизоріг нічого не відповів; він був переляканий.
— Будьте відважні, як моя мама, пане професоре…
Слизоріг підняв пухкеньку руку й приклав до губів тремтячі пальці; у ту мить він нагадував величезну дитину переростка.
— Мені немає чим пишатися… — прошепотів він крізь пальці. — Мені страшенно соромно за те… за те, що є в тому спогаді… мені здається, що в той день я заподіяв непоправної шкоди…
— Ви знімете з себе цей тягар, якщо розкриєте мені свій спогад, — сказав Гаррі. — Це буде відважний і шляхетний вчинок.
Геґрід смикнувся уві сні й знову захропів. Слизоріг і Гаррі дивилися один на одного у світлі пригаслої свічки. Запанувала довга-довга тиша, але фелікс-феліціс підказував Гаррі не порушувати її, а чекати.
І от, страшенно повільно, Слизоріг запхав руку в кишеню і вийняв чарівну паличку. Тоді другою рукою сягнув під плащ і вийняв маленьку порожню пляшечку. Не зводячи очей з Гаррі, Слизоріг торкнувся чарівною паличкою своєї скроні, а тоді відвів її вбік так, що зі скроні виснувалася довга срібляста ниточка спогаду, немовби приклеєна до кінця палички. Спогад усе довшав і довшав, аж нарешті відірвався й завис на паличці біло-срібною ниткою. Слизоріг опустив цю нитку в пляшечку, й вона там спочатку звилася спіраллю, а тоді розгорнулася й завирувала, наче газ. Тремтячою рукою він закоркував пляшечку і передав її понад столом Гаррі.
— Дуже вам дякую, пане професоре.
— Ти добрий хлопчик, — сказав професор Слизоріг, а сльози котилися по його пухких щічках, стікаючи на моржеві вуса. — І в тебе її очі… тільки не думай про мене надто погано, коли це все побачиш…
І він теж схилив голову на руки, важко зітхнув і поринув у сон.
Розділ двадцять третій
Горокракси
Прокрадаючись у замок, Гаррі відчував, як слабшає дія фелікс-феліціса. Вхідні двері були ще незамкнені, але на четвертому поверсі він нарвався на Півза і просто дивом уник покарання, пірнувши бочком в один відомий йому коротший перехід. Коли дістався нарешті до портрета Гладкої Пані і стягнув з себе плащ-невидимку, то нітрохи не здивувався, що вона відмовляється йому допомагати.
— І котра ж зараз, по-твоєму, година?
— Пробачте… я виходив у важливій справі…
— Але опівночі змінився пароль, тож ночуватимеш у коридорі.
— Жартуєте! — вигукнув Гаррі. — Чого це він мав мінятися опівночі?
— А того, — огризнулася Гладка Пані. — Якщо не подобається, то йди сварися з директором, бо це він посилив заходи безпеки.
— Фантастика, — сердито пробурмотів Гаррі, дивлячись на щільно причинені двері. — Вищий клас. Я пішов би сваритися з Дамблдором, якби він тут був, бо це ж він хотів, щоб я…
— Він тут, — пролунав чийсь голос у Гаррі за спиною. — Професор Дамблдор повернувся до школи годину тому.
До Гаррі линув Майже-Безголовий Нік. Його голова, як завжди, хиталася над стоячим коміром.
— Я чув це від Кривавого Барона — він сам бачив, як директор повернувся, — повідомив Нік, — І ще, за словами Барона, директор був нібито в доброму гуморі, хоч і втомлений.
— І де він? — серце в Гаррі закалатало.
— Ой, стогне собі й брязкає ланцюгами на астрономічній вежі, це його улюблена розвага…
— Та не Кривавий Барон, а Дамблдор!
— О… та в себе в кабінеті, — відповів Нік. — Як я пам’ятаю з Баронових слів, він ще мав владнати якусь справу перед тим, як лягати…
— Мав, — підтвердив Гаррі. Груди йому аж розпирало від хвилювання, коли він уявив, як скаже Дамблдорові, що нарешті здобув спогад. Він крутнувся дзиґою й побіг, не зважаючи на Гладку Пані, що кричала йому вслід:
— Вернися! Усе добре, я пожартувала! Просто я була сердита, що ти мене розбудив! Пароль такий самий — «глист»!
Але Гаррі вже мчав коридором і за кілька хвилин на слова «ірисовий еклер» Дамблдорів гаргуйль відскочив, відкриваючи Гаррі прохід до гвинтових сходів.
— Заходь, — сказав Дамблдор, коли Гаррі постукав. Голос його звучав стомлено.
Гаррі штовхнув двері в директорський кабінет, що був такий, як і завжди, хіба що за вікном чорніло всіяне зорями небо.
— Боже мій милий, Гаррі, — здивувався Дамблдор. — Чим я заслужив на таку радість — твій нічний візит?
— Пане директоре… я здобув. Я дістав Слизорогів спогад.
Гаррі вийняв крихітну скляну пляшечку й показав Дамблдорові. Якусь секунду Дамблдор сидів приголомшений. А тоді його обличчя роз’яснилося широкою усмішкою.
— Гаррі, це ж першорядна новина! Ти просто молодець! Я знав, що ти зумієш!