Вибрані твори

Справжня поезія — це містерія, тайна, як кожне мистецтво. Але серед цих останніх найбільшою містерією є слово, поезія. Поети ж і поетки, ці жерці і жрекині, повідають нам не щось вивчене або вичитане, а — їм самим не відомо ким або чим зіслане й відкрите згори...

Хто помине містичний момент у творчості Олени Телі-ги, той не зрозуміє істоти її поезії, ні її натури. Бо мала вона значною мірою загострений зір поетів з Божої ласки. Бачила духовими очима, за доступним тілесному оку світом, з його видимими змислами контурами, — укриту, невидиму суть явищ. Бачила за ними невидимі діючі сили, пов’язані з такими ж силами всесвіту. Бачила акцію в нашім світі — вищої Божественної сили, панування її одвічних законів. Прочувала наперед, як вже зазначено, грядучу пожежу, в якій згоріла сама.

Звідки ця інтуїція, цей містичний чар, що віє майже від кожного з її віршів? Звідки ця певність полярності життя? Звідки розуміння нерозірвальної злуки позитиву й неґативу, болю і радості? Звідки ці таємничі символи, які безнастанно стрічаємо в неї, як — межа, вогонь, вино, беріг, корабель, брама? Звідки ця радість сподіваної смерті, ця незбагненна віра і любов? Та віра, що не питала, а знала?

Ці запитання тим більш оправдані, що наша поетка, подібно як і Леся Українка, що її вона так нагадує, сформувалася такою, якою її знаємо, — всупереч зовсім інакше настроєному її оточенню. Якимсь незнаним чудом вихопився з її душі вогонь прадавньої нашої національної містики, зовсім чужої її добі, байдужої до таємниць життя. Я не знаю ні одного, після Шевченка, поета, якого поезія була б так насичена ідеєю Божого Провидіння. Але такі з’явища бувають, і коли ми хочемо збагнути цей характер її поезії, мусимо заглянути в містику старого Києва, християнську й передхристиянську, занесену на Україну разом з культурою старої Еллади, колись такою поширеною в нашій Понтиді і на Дніпрі. Бо, як каже Св. Августин, — всі релігії мають в собі щось з Правди, і елементи Правди у всіх релігіях — є власне християнські елементи в них».