Сливове дерево

Ісаак звів брови і подивився на Крістін, показуючи на триповерховий будинок, що стояв на Геллер-штрассе, перпендикулярно до них. Крізь запнуті штори за балконними дверима ледь пробивалося світло. Дівчина відчула викид адреналіну в кров. Ісаак показав на її жакет і вичікувально простяг руку в рукавичці. Крістін витягла з кишені листа. Конверт, як і сам лист, мав навмисно брудний і пожмаканий вигляд, щоб у адресата не виникло сумнівів у його походженні. І все ж таки в темряві він видавався надто світлим. Вона ще раз прочитала чорний напис на конверті: «Стефану Ейхману». Ісаак жестом поквапив її, але дівчина заперечно похитала головою і постукала себе в груди.

— Я сама, — вимовила вона самими губами.

І перш ніж він зумів перешкодити, Крістін перебігла вулицю, піднялась на ґанок Стефанового дому, просунула конверт у вузький отвір на вхідних дверях і миттю повернулася до Ісаака. Кров пульсувала у скронях, вітер у вухах свистів. Опинившись у захисній темряві, вона не зупинилась, а лише глянула через плече на коханого, кличучи його за собою. Разом вони пробігли вузьким провулком, здолали покручену бруковану вулицю і звернули ліворуч, де в густій тіні на них чекала американська вантажівка з водієм.

Молоді люди заховалися в кузові та зсередини зав'язали брезентовий полог. Авто рушило. Крістін похитнулась, але Ісаак не дав їй упасти, підхопивши сильними руками за талію. Порожній кузов підстрибував на старій нерівній бруківці, а вони, обійнявшись, сиділи на купі вовняних ковдр, обіпершись спинами на кабіну, й намагалися відновити дихання та втишити серцебиття. Крістін хотіла запитати в Ісаака, чи він вірить в успіх їхньої задумки. Та що б він зміг їй відповісти? Справу зроблено, і, якщо це не спрацює, доведеться вигадати щось іще.

Коли авто виїхало з Гессенталя і поїхало в напрямку Дахау, Крістін узяла Ісаака за руку. Він обійняв її за плечі. Дівчина поклала голову йому на груди, заплющилась і спробувала уявити радісне мамчине лице, коли та прочитає листа, що його Крістін підсунула їй під двері раніше. Але перед очима з'явився Стефан: як він спускається сходами, рука на різьбленому перилі, і здивовано бачить на килимку під дверима дивний конверт. Вона уявила, як він нахиляється за посланням: спина рівна, ремінь щільно охоплює талію. Безстрашний Стефан, упевнений у власній безкарності. Цікаво, він спалить цього листа одразу чи засяде в кабінеті складати список усіх есесівців, яких знає? На саму лише думку про те, що листа просто знищать, Крістін занудило. Вона міцніше стулила повіки, благаючи сон прийти, проте він не поспішав.