Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Сіньязінья і Осмундо вже не побачать буксирів і землечерпалок, що поглиблюватимуть вхід до гавані. Не побачать вони також бурхливого прогресу, про який розповідав Мундіньйо. Такий уже цей світ, зітканий із радощів і смутку.
Насіб обминув церкву і почав повільно підніматися крутосхилом. Невже ж Тоніко Бастос бував у Сіньязіньї? Чи він просто прибрехав, щоб похизуватися перед Насібом? Ньо-Гало стверджує, що Тоніко зухвало бреше. Він, як заведено, не зв'язується з одруженими жінками. Полюбовниці — інша справа: тут він з чоловіком не рахується. Везунчик. Завжди зі смаком одягнений, чуб з легкою сивизною, вкрадливий голос. Насібові хотілося бути таким, як Тоніко, — щоб жінки задивлялися на нього з пристрастю і бурхливо ревнували. Йому хотілося, щоб його шалено хали, так, як кохає Тоніко Лідія, дружина полковника Нікодемоса. Вона посилала до Тоніко листи, бігала вулицями, аби з ним побачитись, сохла по ньому, а він не звертав на неї уваги. Заради нього Лідія постійно ризикувала своїм становищем, заради одного його погляду, одного слова. Тоніко не погребує жодною утриманкою, окрім Глорії, і всі знають чому. Але з одруженими жінками, наскільки про це було відомо Насібові, він у стосунки не заходив.
Захекавшись після крутої дороги, Насіб всунув ключа в замкову щілину. Вітальня виявилася освітленою. Чи не злодії, бува? А може, нова служниця забула вимкнути світло?
Він тихенько увійшов і побачив, що вона спить на стільці. Розкішні, довгі коси дівчини хвилями спадали на плечі. Помиті і розчесані, вони виявилися чорними, кучерявими, красивими. Вона була одягнена хоча і в стару, але чисту сукню. Через порвану спідницю проглядало стегно кольору кориці, уві сні її груди піднімались і опускались, вуста усміхались.
— Боже праведний! — Насіб зупинився, не ймучи віри своїм очам.
Він роздивлявся її, прямо таки приголомшений, — невже ця врода була так замаскована дорожньою курявою і грязюкою? Габрієла, що спала на стільці, її повна рука, смагляве обличчя, усміхнене вві сні, так і просилися на картину. Цікаво, скільки їй років? Тіло немов у молодої жінки, обличчя як у дівчинки.
— Оце так! — прошепотів араб майже молитовно.
Зачувши його голос, вона злякано розплющила очі, але одразу ж усміхнулася, і кімната, здалося, теж усміхнулася разом з нею. Вона підвелася і обсмикала сукню, тиха і прозора, немов місячний промінь.
— Чому ти не спиш? — на інше запитання Насіб просто не спромігся.
— Молодий господар нічого мені не сказав…
— Який молодий господар?
— Ви, сеньйоре… Я випрала білизну, прибрала в кімнатах. Потім сіла, чекаючи на вас, і задрімала, — співучим голосом розповідала вона.
Від неї пахло гвоздикою, мабуть, то пахли її коси.
— Так ти справді можеш куховарити?
Відблиски світла грали на її косах, очі були опущені, права нога Габрієли сковзалась по підлозі, немовби вона збиралася танцювати.
— Можу, сеньйоре. Я працювала в заможних людей, вони мене навчили. Я люблю куховарити… — Вона усміхнулася і все знову засміялося разом з нею, навіть араб, сівши на стілець.
— Якщо це так, я буду тобі добре платити. П'ятдесят рейсів на місяць. У нас заведено платити двадцять, найбільше тридцять. Якщо тобі буде важко, візьмеш собі на допомогу дівчину. Стара Філомена була надто впертою, нікого не хотіла брати. Казала, що вона ще не збирається вмирати і з усім впорається сама.
— Я також впораюсь.
— А платня? Тебе влаштовує?
— Скільки ви, молодий господарю, будете платити, те мене і влаштує…
— Подивимось завтра, як ти готуєш. В годину сніданку я пришлю до тебе хлопчика… Я їм у барі. А зараз…
Габрієла стояла, чекаючи ще чогось, з усмішкою на вустах. Місячний промінь пестив її коси, і від них лунав аромат гвоздики.
— …іди спати, вже пізно.
Легенько погойдуючись, вона пішла до дверей, він подивився на її ноги, на стегно кольору кориці, що проглядало крізь дірку в спідниці. Вона озирнулась:
— Тоді на добраніч, сеньйоре молодий господарю.
Вона зникла в темряві коридора, Насібу здалося, що він почув, як вона тихо додала: «Красунчик…»
Він ледве стримався, щоб не погукати її. Ні, це вона сказала вчора на ринку. Якби він її покликав, вона б, можливо, злякалася, у неї такий непорочний вигляд, може, вона ще дівчина… Спішити нікуди, попереду багато часу. Насіб скинув піджака, повісив його на стілець, зірвав сорочку. У вітальні залишився запах гвоздики. Завтра він купить їй у подарунок ситцеву сукню і домашні туфлі.