Любов у спадок
- Автор: Ромич Инна
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-108-3
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов у спадок». Краткое содержание книги:
Річард пошукав за пазухою й вийняв звідтіля маленьке венеційське люстерко з трішки погнутою ручкою, що блиснула на сонці. Еріка захоплено скрикнула й обіруч схопила материн спадок.
— Де ти… — почала вона, але Дік швидко затулив їй рота поцілунком.
Молодий капітан Холланд обернувся до свого товариша, сивого ветерана, який розчулено споглядав цю сцену.
— Усе б нічого, — подав він голос, — якби мені бодай хтось пояснив, диявол мене роздери, що ми отримали з цієї вигідної угоди?
Епілог
— Родді, стій! Стій, кому кажу! Ах ти, малий шибенику!
Високий білявий хлопець у червоно-коричневому кілті, розмахуючи руками, ганявся по внутрішньому дворику замку за малим чорнявим карапузом рочків трьох, одягненим у коротку лляну сорочку. Дитина з радісним вереском бігала по колу, а парубок, розчепірюючи руки, старанно вдавав, що намагається її спіймати. Схоже, що ця немудряща гра обом дарувала радість — і маля, й дорослий з однаковим ентузіазмом бігали та репетували. Нарешті хлопець, пихкаючи, присів на лаву під невисоким деревцем, яке щойно вкрилося першими листочками.
— Що, Оуене, заганяло тебе це чортеня? — почувся співучий жіночий голос звідкілясь згори.
На сходах, що вели до маленького замкового садка, стояла молода жінка з малою дитиною на руках і приязно посміхалася. У неї було золотаво-руде волосся, заплетене в дві грубі коси та охайно викладене круг лоба, і ясно-зелені очі, що випромінювали спокійну радість. Проста сукня з сірої лляної тканини з немудрим вишиванням гарно облягала її постать, трішки вигнуту в стегнах. На поясі висіло маленьке срібне люстерко, що мало трохи дивний вигляд на такому простому вбранні. Якби не дитина на руках, вона б нагадувала маленького ельфа, що випадково заблукав у людському замку.
— Ох, міледі, стомив він мене, — зізнався Оуен, з відвертим подивом дивлячись на малого, який і далі невтомно намотував кола, час від часу підбігаючи до нього та смикаючи за кілт.
— Виходить, для ролі няньки ти не годишся, — з вдаваним розчаруванням у голосі протягла господиня замку. — А я вже була подумала, що ти допоможеш мені впоратися з ними…
Вона кивнула на малого та дівчинку, котрій з вигляду було не менш як рік і котра зосереджено гризла власний палець у матері на руках. Молодий шотландець затято замахав руками.
— Ні, ні, Еріко, тільки не це. Я краще частіше приїжджатиму в гості.
Молода жінка хитро примружилася:
— А як же мій титул «міледі»?
Обоє доволі голосно розреготалися; так можуть сміятися тільки старі близькі друзі. Дівчинка вийняла палець із рота і з цікавістю витріщилася на них своїми оченятками барви лісового горіха. Волосся в дитини мало чудовий яскраво-рудий колір і стирчало врізнобіч з-під трішки завеликої зеленої шапочки, тому вона трохи нагадувала казкового лепрекона.[66]
— Маргарет у нас уже стала така красуня, — Оуен спробував узяти дівчинку за крихітну ручку, але та у відповідь зненацька вибухнула голосним ревінням.
— Із нею постійно мусиш бути на сторожі, — посміюючись, попередила Еріка. — Вона не кожному дозволяє із собою потоваришувати.
Вона швидко заспокоїла дитину, забавила її зеленою гілочкою, котру дівчинка негайно запхала до рота.
— Ну що, які новини ти привіз нам, Оуене? — вже серйозним тоном запитала господиня замку. — Що чувати в Тейнделі?
Шотландець знизав плечима.
— Та все так само. Тихо… Відбудували західну стіну, тепер відновлюватимемо вежу. Маклейни, звісно, невдоволені, що їх потіснили з захоплених земель, але ми їх тримаємо на відстані — гарнізон у замку міцний. Отець Гілберт передає вам найпалкіше вітання та благословення, запитує, як небожі.
— Як він? — тихо запитала Еріка.
— Непогано, — відповів молодий шотландець. — Я пробував його вмовити приїхати до вас у Раннох, але він не погодився. Каже, далеко від'їжджати боюся від Тейндела.
Молода жінка замислено схилила голову, її очі на мить посмутнішали.
— Нічого, незабаром ми самі виберемося туди, — промовила вона нарешті. — Я скучила за Тейнделом… Дік обіцяв, що восени ми навідаємося до нього.
— Напевне, й до Хоїка завітаєте, міледі? — хитрувато глянув на господиню Оуен. — Згадаємо давні часи…
— Хто це тут задумав згадувати про давні часи? — почули вони голос Річарда Далхаузі.
Молода леді вереснула, як пустотливе дівчисько, й кинулися до свого чоловіка, однією рукою обійняла його за шию. Дік забрав у неї доньку, й та звично схопилася за його шотландську кіску. Малий Родерік вчепився батькові в холошу, вимагаючи уваги й до себе.
66
Лепрекон — істота з ірландської міфології, щось на кшталт шкідливого гнома в ковпачку.